Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - Петро Кралюк страница 42

СКАЧАТЬ проживання в’ятичів) і мав стосунок до волзького торгового шляху. Також другорядним вважався престол у Деревлянській землі, яка була тісно пов’язана з Києвом і вже тривалий час перебувала під владою «матері городів руських». Ще як один другорядний престол згадана Тмутаракань. Щодо цього престолу висловлювалися різні думки. Однак утвердилася версія, що Тмутаракань була розташована на теренах нинішнього Таманського півострова на місці колишньої грецької колонії Гермонаси[166].

      Князь Володимир обираєвіру. Територія МАУП. Київ

      «Держава Володимира» виглядала таким чином. Усі шляхи в ній вели до Києва, «матері городів руських». Це місто, яке донедавна було відносно невеликою факторією на околицях Хозарського каганату, тепер перетворилося у важливий торговий і політичний центр, пов’язаний із низкою земель.

      Можна виділити кілька груп таких земель.

      Перша група – це ближні території. До них варто віднести Полянську землю (Київщину), а також підвладну їй землю Деревлянську.

      Друга група – передусім Словенська земля зі столицею в Новгороді. Вона, як і Київ, лежала на торговому шляху «із варяг у греки». До цієї ж групи можна віднести Полоцьку землю, яка теж була на цьому шляху.

      Третю групу становили землі, які входили у Волзький басейн або межували з ним. Оскільки торговий шлях Волгою тоді був менш важливий, аніж шлях «із варяг у греки», відповідно, ці землі стали периферійними.

      Четверта група – це Волинь і Полісся. Ці землі лежали на шляху між Києвом і Червенськими містами, а також землями білих хорватів. То не був важливий торговий шлях, хоча із часом він почав набувати певного значення. Адже цей шлях пов’язував «матір городів руських» із центральноєвропейськими теренами. Міг він бути й «запасним шляхом» із Візантії в Балтику.

      Русь за часів Володимира почалася формуватися як середньовічна держава, яка мала намір взяти під свій контроль певні території: передусім такі, які приносили доходи руській еліті. Це переважно були землі, через які проходили торгові шляхи.

      Щодо п’ятої групи, Тмутаракані, сказати щось певне проблемно.

      Русь (і це, зрозуміло) не була однорідною в етнічному сенсі, про що вже велася мова. Наскільки можна судити, у цій державі, яка не мала чітко окреслених кордонів, переважало слов’янське населення. До нього варто віднести полян, деревлян, жителів Полісся й Волині, а також Полоцької та Новгородської земель. Слов’янське населення було представлене й на північному сході. Маються на увазі в’ятичі.

      Помітну групу в цій державі становили угро-фінські племена. Про окремі з них неодноразово згадувала «Повість минулих літ». Це чудь, меря, весь, ям і інші. Вони жили переважно на півночі й північному сході, межуючи зі словенами й в’ятичами.

      Русичам доводилося контактувати з тюркськими й литовськими племенами.

      Наприклад, печеніги, СКАЧАТЬ

<p>166</p>

Чхеїдзе В.М. Тмуторокань. Енциклопедія історії України: у 10 т. К., 2013. Т. 10. С. 104.