Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ скандинавські елементи. Хоча почав набирати силу «слов’янський первень».

      Русь із центром у Києві (особливо на її початках) була не зовсім слов’янською державою. Її столиця та великі міста були поліетнічними. Як поліетнічною була й руська еліта, в якій помітне місце займали варязькі елементи. Тому варто погодитися з думкою Михайла Брайчевського, що «в плані етнічному Русь становила єдність не абсолютну, а дуже відносну»[141].

      Проте у цій «відносності» слов’янські елементи виявилися сильнішими. Цікаво, що представники руської еліти, маючи на початках нормандські імена (Рюрик, Олег, Ігор, Ольга і т. д.) раптом змінюють їх на слов’янські. «Першим слов’янином» на київському столі став Святослав. Його ім’я типово слов’янське. Своїм синам він переважно дає (що показово!) теж слов’янські імена – Ярополк, Володимир. Лише одному сину, Олегу Деревлянському, дається ім’я варязьке[142]. Володимир також своїм синам дає в основному слов’янські імена – Вишеслав, Ізяслав, Святополк, Ярослав, Всевовод, Святослав, Мстислав, Станіслав, Позвізд, Судислав[143]. Те саме стосується Ярослава Мудрого та його наступників на київському столі. І це при тому, що руські князі після Володимира були християнами й мали імена, що давалися їм при хрещенні. Проте вони широко використовували не християнські, а слов’янські імена. Присвоєння ж імен – це показник етнічної (й не лише етнічної!) ідентифікації. Отже, руські князі переважно вважали себе слов’янами.

      Взагалі дивно виглядає зміна імен у «династії Рюриковичів». Починаючи зі Святослава, як уже відзначалося, князі раптом (!) починають брати слов’янські імена, маргіналізуючи імена скандинавські. Мимоволі напрошується думка, чи не відбулася після смерті Ігоря «слов’янська революція», коли на зміну варязької династії прийшла династія слов’янська. Зокрема, про таку «революцію» вів мову Лев Гумільов.

      У «Повісті минулих літ» прочитується певна інформація про цю подію. Наприклад, дивно виглядає прихід до влади Святослава. 6453 року (945 р. від Різдва Христового), коли вбитий був князь Ігор, згідно з повідомленням «Повісті минулих літ», Святослав був ще малим. Хоча він уже міг сидіти на коні і навіть спробував кинути списа[144]. Принаймні тоді йому було хоча б років шість-сім. Під 6463 роком (955 р. від Різдва Христового) у літописі розповідається про хрещення Ольги. Після розлогої оповіді про цю подію зустрічаємо такі слова: «…молилась вона за сина і за людей у всі дні і ночі, вирощуючи сина свого до змужніння його і до повноліття його»[145]. На той час Святославу було близько п’ятнадцяти – шістнадцяти років. За часів Русі деякі князі в такому віці вже займали престоли. Проте тут, як бачимо, Святослав ще «не змужнів». Державою продовжувала управляти Ольга, що в ті часи взагалі виглядало дивно. Принаймні в історії Русі не зустрічаємо випадків, коли на київському престолі опинялася жінка.

      За версією «Повісті минулих літ», Святослав «виріс і змужнів» аж 6472 року (964 р. від Різдва Христового). Тоді СКАЧАТЬ