Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Історія України «без брому». Розвиток державності на українських землях - Петро Кралюк страница 21

СКАЧАТЬ до понищення держави. Вона загинула не лише через напади зовнішніх ворогів (франків, болгар), а й через внутрішній розклад і дезорганізацію.

      Після загибелі Аварського каганату її південна частина опинилася в складі Болгарської держави. Еліта останньої була тюркською, тобто близькою аварам. Тому там авари визнали владу болгарського хана Крума.

      Хан Крум

      Західна частина аварського каганату опинилася під владою франків. Останні вирішили «приручити» місцеве населення, християнізувавши його. Спеціально для цього у Зальцбурзі 798 р. було засноване архиєпископство. 805 р. християнську віру прийняв каган. Тим самим авари перетворилися у васалів франків. Вони мали свої володіння в межах Східної марки Франкської держави із центром біля колишнього римського міста Саварії (зараз територія західної Угорщини). Ще певний час (до 843 р.) у різноманітних джерелах згадувалися авари й навіть т. зв. Аварське королівство[46].

      Ще одним тюркським етносом, який панував певний час у сучасних степах України, були булгари чи болгари (в літературі їх також називають протоболгарами)[47]. Як і авари, прийшли вони на наші землі під час великого переселення народів. Тут вони з’явилися внаслідок гунської навали. Володар гунів Аттіла панував також над булгарськими племенами, які переважно кочували на землях Північного Причорномор’я. Звідси Аттіла часто черпав військову силу для своєї армії[48].

      Хан Курбат

      Наприкінці V ст. значну частину земель нинішньої України займають два булгарські племені – кутригури й утигури[49]. Перші оселяються між нижнім Дніпром та Азовським морем, контролюючи степи Криму, інші – далі на схід, на берегах Азовського моря й Таманського півострова. Ці булгарські племена здійснювали напади на землі Візантійської імперії. Проте траплялося, що й булгари поступали на службу до візантійських імператорів. Також візантійська дипломатія підтримувала відносини з булгарськими племенами, іноді спеціально зіштовхуючи їх, щоб відвернути від нападів на імперію. Відомим булгарським правителем, який чинив напади на Візантію, був Заберган (роки правління – 550–562). Близько 558 р. булгари (переважно кутригури) здійснили набіги на Фракію й Македонію, підійшли до стін візантійської столиці Константинополя. Однак саме тоді булгари зазнали нападів з боку аварів, які вторглися на їхні землі. До того ж аварів на булгарів нацьковувала (і не безуспішно) Візантія. Заберган змушений був визнати владу аварського кагана Баяна (роки правління – 562–602). Подальша доля булгарів, передусім племені кутригурдів, була пов’язана з аварами.

      У літературі поширена думка, ніби розпад Великої Булгарії відбувся через те, що хан розділив володіння між своїми синами. Щоправда, згідно з легендою, він заповідав їм триматися разом.

      Послаблення Аварського каганату наприкінці 20-х років VII ст. дозволило булгарам стати СКАЧАТЬ

<p>46</p>

Про аварів та їхню історію див.: Венелин Ю. И. Об обрах, их царстве и его пределах. М., 2011. С. 639–662; История Венгрии. М., 1971. Т. 1. С. 75–80.

<p>47</p>

Про тюркське походження булгар див.: Pritsak O. Die bulgarische Furstenliste und die Spache der Protobulgarien. Wiesbaden, 1955. Щоправда, твердження про тюркський генезис булгар є дискутивне. Наприклад, поширеною є версія про іранське походження цього народу. Проте відомо, що в «історичний період» булгари розмовляли тюркською мовою, тому, відповідно, є підстави віднести їх до тюркських народів. Схоже, що булгари асимілювали різні племена, серед інших індоєвропейські. Однак унаслідок булгарського етногенезу переважив тюркський вплив.

<p>48</p>

Халимоненко Г. Аспарух, Кубрат та інші. Сестра моя, Софія… К., 2016. С. 66.

<p>49</p>

Про давніх булгар див.: Златарски В. История на Българската държава през Средните векове. София, 1994. Т. 1, ч. 1.; Приходнюк О. Степове населення України та східні слов’яни (друга половина І тис. до н. е.). К. Чернівці, 2001.