Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ «де» впродовж усієї вечері. Нянька сидітиме за столом навпроти неї й, поза сумнівом, говоритиме про війну. Анкара, з якою було пов’язано стільки щасливих спогадів, тепер втілювала лише сум. Не просто сум, а й одноманітність, безрадісність.

* * *

      Маджит відчинив вхідні двері якомога тихіше – він не хотів турбувати дружину, поки та спала. Навшпиньки зайшов у спальню й у блідо-рожевому світлі нічника побачив, що Сабіха не спить. Вона лежала, розкинувши волосся на подушці, й дивилася на чоловіка запухлими червоними очима.

      – Щось сталося? Чому ти плакала? – запитав Маджит.

      Сабіха, випроставшись, сіла на ліжку:

      – Я на межі. Цей лист принесли з вечірньою поштою. Листоноша залишив його на килимку біля дверей. Я знайшла його, коли виносила сміття. Ось, прочитай.

      – Від кого це? Від твоєї мами? Твій батько знову хворий?

      – Маджите, він не зі Стамбула. Лист від Сельви.

      – Справді?

      – Маджите, мені страшно. Треба щось робити. Ми мусимо привезти її сюди. Так не може продовжуватися. Рано чи пізно моя мати дізнається, що відбувається у Франції, і, присягаюся, це доведе її до серцевого нападу.

      Маджит узяв листа і спробував прочитати його при тьмяному світлі.

      – Сельва ніколи не погодиться приїхати сюди, залишивши Рафо там, – сказав він. – Рафо ж ніколи не погодиться повернутися.

      – Але так не може тривати. Сельва повинна подумати про нашу матір. Я попросила телефонну станцію з’єднати мене з нею. Бозна-скільки часу це триватиме. Може, до ранку чи до завтра…

      – Сабіхо, щ-що ти зробила? Скільки разів я говорив тобі не телефонувати Сельві з будинку?

      – Ну, я ж напевне не мала йти до когось додому о цій порі. Я мушу поговорити з сестрою; я мушу переконати її, поки ще не пізно.

      – Я змушений скасувати дзвінок, – сказав Маджит, поспішаючи до телефона.

      – Як ти можеш? Вона – моя сестра. Ти що, не розумієш?

      Маджит повернувся до кімнати.

      – Сабіхо, я працюю у міністерстві зовнішніх справ. Німці на порозі, війна на порозі, а ти замовляєш дзвінок до єврея у Францію. Ти шукаєш проблем!

      – Я донесхочу сита твоїм міністерством закордонних справ. З мене досить. Я постійно уявляю, що за мною стежать шпигуни.

      – Уже от-от шкільні канікули. Тоді ви з Хюлею зможете поїхати до твоїх батьків у Стамбул. Цікаво мені знати, чи твій батько з таким самим розумінням, як я, поставиться до питання про твою сестру.

      Сабіха почула, як чоловік рушив у кінець коридору, набрав оператора, скасував дзвінок, а тоді пішов у вітальню. Сабіха знову заплакала, тихо-тихо.

      Маджит вийшов на балкон. Він запалив сигарету і вдивлявся у далекий опівнічний блакитний горизонт. Маджита тішили прохолодні ночі Анкари, та сьогодні йому вперше було холодно й незатишно. Він намагався зігрітися, потираючи долонями плечі. Та не лише погода змусила його мерзнути. СКАЧАТЬ