Ідеї чистої феноменології і феноменологічної філософії. Книга перша. Загальний вступ до чистої феноменології. Едмунд Гусерль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Якщо це відбувається, то його інтенційний об’єкт є вже не лише взагалі усвідомленим у духовні спрямованості погляду, а він є схопленим, поміченим об’єктом. Звичайно, ми не можемо звертатися до певної речі інакше, ніж у схоплювальний спосіб, і це стосується всій предметностей, які «можна просто уявити»: тут звернення eo ipso є «схопленням», «помічанням». Проте в акті оцінювання ми звернені до цінності, в акті радості – до радісного, в акті любові – до того, що любимо, у діяльності – до дії, не схоплюючи все це. Натомість інтенційний об’єкт, цінність, радісне, те, що люблять, на що сподіваються, як таке, дія як дія стають схопленим предметом лише в особливому «упредметнювальному» зверненні. Хоча оцінювальне звернення до певної речі містить схоплення цієї речі; втім не проста, а цінна річ або цінність (про що ми ще докладніше поговоримо) є повним інтенційним корелятом оцінювального акту. Отже, «оцінювальне звернення до певної речі» не означає, що цінність уже «мають за предмет» в особливому сенсі схопленого предмета, який він мусить мати для нас, аби йому можна було приписувати предикати; і це стосується всіх логічних актів, які з ним пов’язані.

      Отже, в актах на кшталт оцінювання ми маємо інтенційний об’єкт у подвійному сенсі: ми мусимо розрізняти просту «річ» і повний інтенційний об’єкт, і відповідно ми маємо подвійну intentio, подвійне звернення. Якщо в акті оцінювання ми спрямовані на якусь річ, то спрямованість на цю річ є її помічанням, її схопленням; але ми «спрямовані» також – лише не у схоплювальний спосіб – на цінність. Модус актуальності має не лише уявлення речі, а також пов’язане з ним оцінювання речі.

      Утім ми мусимо відразу додати, що таким простим стан речей є лише саме в простих актах оцінювання. Взагалі емоційні та вольові акти фундуються на вищому ступені, і відповідно до цього урізноманітнюється й інтенційна об’єктивність, і урізноманітнюються також способи, в які ми звертаємося до об’єктів, що з них складається єдина загальна об’єктивність. У кожному разі їх стосується те, що стверджується в такій головній тезі:

      У кожному акті діє певний модус уважності (Achtsamkeit). Але всюди, де не йдеться про просте усвідомлення речі, де на такому усвідомленні фундується інше усвідомлення, яке «ставиться» до речі: там річ і повний інтенційний об’єкт (наприклад, «річ» і «цінність»), а також помічання і володіння-в-духовному-зорі розділяються. Проте водночас до сутності цих фундувальних актів належить можливість певної модифікації, завдяки якій їхні повні інтенційні об’єкти стають поміченими й у цьому сенсі «уявленими» предметами, які тепер, зі свого боку, можуть слугувати субстратами експлікацій, зав’язків, поняттєвих схоплень і предикацій. Завдяки цій об’єктивації у природній настанові як частини природного світу перед нами постають не прості речі природи, а такі різноманітні цінності та практичні об’єкти, як міста, вулиці з освітлювальними приладами, квартири, меблі, твори мистецтва, книжки, інструменти тощо.

СКАЧАТЬ