Дикий. Гильермо Арриага

Чтение книги онлайн.

      – Іди по речі, – повторила мати.

      Я пішов у клас по манатки. Група була на занятті. Учителька дозволила мені ввійти за умови, що я не затримаюсь більше хвилини. Я зібрав письмове начиння, зошити, книжки й поклав до портфеля. Однокласники весь час дивилися на мене, перешіптуючись. Я зібрався вийти. Переглянувся з Фуенсантою й вийшов. То був останній раз у житті, коли я її бачив.

      Дощ

      – Що ти сказав? – почув я чиєсь питання в себе за спиною, коли ми грали на вулиці у футбол. Я не хотів відволікатися, команда Блохи Тени могла от-от забити нам гол.

      – Що ти сказав? – наполягав голос. Я відбив м’яч подалі й повернувся. Антоніо, один з добрих хлопчиків, з шанованих молодих католиків району, гнівно дивився на мене.

      – Сказав про що?

      Антоніо був на три роки старший від Карлоса, його батьки тримали канцелярський магазин на сусідній вулиці Реторно. Це був здоровезний товстун з дуже коротким кучерявим волоссям, що, як усі інші добрі хлопчики, носив сорочку з довгими рукавами, білу майку і хрест на шиї.

      – Те, що ти сказав своєму другові.

      – Не пам’ятаю.

      – То маєш згадати.

      Я почав сміятися. Я не розумів, чого хоче цей товстун.

      – То я не пам’ятаю.

      Він зробив ще один крок до мене.

      – Що ти йому крикнув?

      Він вказав на Картоплинку, який, як і решта, зупинив гру, аби все почути.

      – Картоплинці? А, вже згадав! Я крикнув йому, щоб не мудохався і вибивав м’яч.

      Антоніо встромив погляд у мене.

      – Це останній раз, коли ти чи будь-хто з твоїх друзів промовив на вулиці погані слова.

      Я не зрозумів, що він мав на увазі.

      – Що?

      – Щоб ви більше не говорили непристойностей. На цій вулиці шанують жінок.

      Я обернувся довкола себе: жодної жінки.

      – Яких жінок? – спитав я і розсміявся.

      – Я тебе попереджаю, – сказав він і повернувся до інших. – Я вас попереджаю про це.

      Він повернувся, збираючись іти. Та не пройшов і десяти метрів, як я заволав якнайголосніше.

      – Їбать вашу мать прутнем блядським мудацьким.

      Усі ми засміялися. Оскаженілий, Антоніо повернувся й покрокував просто до мене. Він зарядив мені такого ляпаса, що звалив з ніг. Куцан Тена кинувся на нього, та Антоніо, вищий і міцніший за нас, а на додачу ще й старший на дев’ять років, схопив Куцана за плечі, дзюдоїстським захватом підняв і хряснув об землю (добрі хлопчики займаються дзюдо й карате). Я підвівся й зацідив йому кулаком у вухо, але він зумів схопити мене за сорочку й одним рухом жбурнув обличчям об асфальт.

      Інші вже не втручалися. Антоніо націлив на мене палець.

      – Я тебе попереджаю: я не хочу знову почути від вас якогось бридкого слова.

      Він повернувся до моїх друзів.

      – Ми навчимо вас шануватися не києм, то палицею. Як не я, то хтось інший з наших прийде привести вас до тями. Отож краще вам стерегтися.

СКАЧАТЬ