Дикий. Гильермо Арриага

Чтение книги онлайн.

      Шон засукав рукав і показав їй татуювання на лівому передпліччі. Блакитним чорнилом було написано назву його чоти, місце, де він був поранений, і дату. Жінка прочитала й знов подивилася йому в очі.

      – Я привезла лише сто двадцять ампул. Це найбільше, що я змогла дістати.

      – Годиться.

      – З вас дві тисячі чотириста, – сказала вона, – по двадцять за кожну.

      – Що? Та в Далласі я їх дістану по десять доларів.

      – Ну тоді їдь до Далласа й купуй там.

      Жінка зібралася завести мотор. Шон попросив зачекати.

      – У мене є тисяча вісімсот.

      – Коли матимеш дві тисячі чотириста, знайдеш мене.

      Жінка знову рішуче потяглась до ключа. Завела мотор, і, коли вже збиралась натиснути на газ, Шон учепився за віконце.

      – Дві тисячі. Це все, що я маю, але обіцяю купити в тебе ще.

      Медсестра затримала погляд через вітрове скло, роздумуючи, що відповісти.

      – Гаразд, давай сюди.

      – Гроші – товар, – наполіг Шон.

      – Коробка з ампулами в них, – сказала вона, показавши на пікап позаду своєї машини, – дай мені гроші, і вони тобі її віддадуть.

      Шон витяг конверт і кивком голови показав Лютому Боброві, щоб той підійшов до пікапа. Дієго встав перед типами, які виявилися двійком переляканих підлітків.

      Шон віддав жінці конверт. Вона перерахувала банкноти й махнула лівою рукою крізь вікно. Побачивши знак, хлопець за кермом передав Дієго коробку. Жінка й двоє в пікапі рушили. Шон і Лютий Бобер перерахували ампули. Їх було сто дев’ятнадцять. Один із підлітків явно поцупив собі одну. Обоє всміхнулися: бізнес розпочинався.