Бот. Атакамська криза. Макс Кідрук
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Бот. Атакамська криза - Макс Кідрук страница 47

СКАЧАТЬ розповсюджується по всіх органах та тканинах, крім мозку. У 1913 учень Ерліха, південноафриканський хірург Едвін Гольдман, показав, що барвник, введений у спинномозкову рідину собаки, потрапляє лише у тканини головного та спинного мозку, тоді як периферичні органи не зафарбовуються. На основі цих дослідів учені дізнались про бар’єр між мозком та кров’ю. Цей бар’єр захищає нервову тканину від мікроорганізмів, токсинів, антитіл, словом, від усього, що може нашкодити. Він виконує функцію фільтра, через який у мозок надходять живильні речовини, а назовні виводяться продукти життєдіяльності. У той же час гемато-енцефалічний бар’єр часто шкодить, бо не пропускає лікарських препаратів. Саме цей бар’єр став на перешкоді техно-синапсу.

      Канадець перевів подих і продовжив:

      – Массіа робив усе правильно. Йому вдалося зблизити мікробіологію та електроніку. На превеликий жаль, професора цікавила тільки академічна кар’єра – статті, конференції, монографії. – Ральф презирливо скривився: – Псування паперу. Массіа навіть не намагався повторити досліди в головах живих людей. Він не вистромляв зад далі лабораторії. Кілька разів я натякав, що дослідження безглузді, якщо не розвивати їх, намагаючись заштовхати чіпи в мозок живого організму. Для початку хоча б мавпи. З мене тільки посміялись… На початку 1984 я захистив дисертацію і залишив групу.

      – Ви знайшли спосіб обійти гемато-енцефалічний бар’єр? – здогадався Тимур.

      – Так. Саме тому вважаю себе першовідкривачем техно-синапсу. Ідея прийшла сама по собі. Як усе геніальне, вона була простою. Тоді я не усвідомлював, що з нею робити, не розумів, куди рухатись далі, але точно знав, що зможу проштовхнути мікрочип у мозок. Я не поспішав опубліковувати результати, намагаючись знайти галузі їхнього застосування. Як не старався, не міг вигадати жодної актуальної сфери, до якої можна було б застосувати мої знання. Я боявся, що, як тільки опублікую своє відкриття, ці сфери підмітить хтось інший. Тоді я навіки ввійду в історію, але помру в злиднях, у той час як хтось, скориставшись моїми ідеями, наклепає десяток промислових патентів і за п’ять років стане мільярдером.

      – Гроші…

      – Усе в цьому світі впирається в гроші, хлопче. Тож я просто тягнув час.

      – А як ви пробили той бар’єр у мозку?

      Ральф відвів очі. Він мовчав майже хвилину, після чого вельми неохоче заговорив:

      – Я не пробивав, – відчувалось, що чоловік зважує кожне слово, наче на допиті. – Бар’єр існує в більшості, але не в усіх частинах мозку. Нейрони дна IV шлуночка реагують на токсичні речовини у крові і тому позбавлені бар’єра. Цей шлуночок – ахіллесова п’ята мозку. Я знайшов спосіб, як потрапити саме туди, а потім… – нейрохімік раптом затнувся. – Знаєш, Тимуре, ми відхилились від теми, тобі не обов’язково настільки глибоко…

      Тимур відразу розкумекав, що й до чого: Ральф сподівався, що ця чортівня в Атакамі колись дійде до кінця, і він заслужено отримає Нобелівську премію.

      – Добре, Ральфе. Я не СКАЧАТЬ