Бот. Атакамська криза. Макс Кідрук

Чтение книги онлайн.

      Хлопець знизав плечима. HORT. Для нього ці чотири літери нічого не означали. Поки що нічого не означали.

      Довкола українця щільною юрбою скупчилися науковці:

      – Що там? Покажи! Дай глянути…

      Тимур простягнув записку. Першим за папірець ухопився Ральф Доернберг.

      – Як тобі таке? – канадець тут-таки відсахнувся, передаючи обривок Кейтаро. Риси обличчя вченого загострились. Ковзнувши поглядом по пальцях, які стискали листок, Тимур відмітив, що в нейрохіміка страшенно бліді нігті.

      – Хорт? Це неможливо, – процідив Джеп. – Боти не можуть цього знати.

      Кожен наступний, хто отримував папірець (за виключенням новоприбулих Стефана, Алана і самого Тимура), роззявляв рота і бліднув. Там наче було послання від архангела Гавриїла, щось на кшталт: «Готуйся, чувак! Завтра я прийду по твою грішну дупу».

      Окинувши оком всіх присутніх, Тимур подумав, що їх вразив не стільки факт того, що боти щось написали, а саме те, що вони написали.

      – Може, ці ваші суперсолдати помилились? – навмання припустив Тимур. – Мали на увазі hurt, мовляв, «завдавати болю» чи щось таке?

      Ральф Доернберг серйозно подивився на нього:

      – Вони не розмовляють. Ні англійською, ні будь-якою іншою. Тим більше боти не вміють писати.

      – А як же ця цидулка? Ви ж говорили…

      – Цього їх не навчали. Не було необхідності.

      Поки нейрохімік вагався, чи говорити далі, наперед виступила Лаура Дюпре:

      – Вони не помилились, друже, – напружено промовила француженка. – Я не знаю, як вони навчились писати, але слово, як на мене, вибрали правильне. Хороше таке слово…

      – Про що ти говориш?

      – Так звали твого попередника.

      – Що? – звів брови Тимур.

      – Боти думають, що ми привезли Вадима Хорта…

      XXVIII

      Боти так і не з’явились. Ніч минула СКАЧАТЬ