Дороги, які нас вибирають. Юрій Мушкетик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з поля прийшла Одарка, вхопила рогача й – по пляшці: «Геть, контра, з хати!» Якоюсь мірою винуваті брати і сестри Кропив’янського у відмові від родича (такі були часи), хто може сказати, те вже на суді у Бога. Врешті (також за розповідями дівичан) Кропив’янський влаштувався конюхом при Носівській (сусіднє село) лікарні, бідував – недоглянутий та голодний, завошивлений, невдовзі помер на станції в Ніжині. Довго не могли дознати, хто це такий. Трагедія з трагедій! Після розгрому культу Сталіна мене довгий час тривожила ця постать, хотів про нього написати, почав збирати матеріал (я ще тоді не знав, що він розстрілював мого діда), але потім розчарувався і облишив. Найдужче мене займало та цікавило, що він думав про репресії тридцять сьомого, як пережив це. Виявилося – зокрема з розповідей одного з його племінників – нічого не думав і не переживав. Вважав, що все правильно, тільки його репресовано було несправедливо. Жив одним днем – на зарплатню конюха купив гусака, зварив у казанку, з’їв… Я вже тоді зрозумів, що Микола Кропив’янський був типовим породженням більшовицької диктатури, нічим не відрізнявся від інших жорстоких вершителів народних доль часів громадянської війни і після неї. Чоловік нерядовий, став жертвою обставин, а далі й сам творив ті жорстокі обставини.

      Жертвами обставин, хоч і не творили їх, стали більшість моїх дядьків та тіток по материнській лінії, чимало інших моїх односельців.

      …Повертався з фронту Першої світової війни, який розпався, найстарший з синів Онуфрія Давидовича, Григорій, поїзд ішов мимо села до Ніжина, на полустанку біля села не зупинявся, й Грицько, аби не вертатися з Ніжина пішки п’ятнадцять верств, вистрибнув на ходу поїзда і забився на смерть; солдата, який кілька років не був удома, принесли в хату мертвим.

      Либонь, найбільш неординарним з усіх моїх дідьків був дядько Микола, дужий красень з чорними вусами, він закінчив у Ніжині комерційне училище, навчався далі в Києві, здається, в політехніці, був начитаний, гострий розумом, прозірливий. Любив дітей – менших братів та сестер, привозив їм гостинці (на Новий рік позолочені горіхи, небачені в селі апельсини), навчав грамоти, розповідав епізоди з історії, батькові ж казав, що насуваються круті події, що на порі революція, яка прожене царя та настановить новий лад, виповідав соціалістичні ідеї, за що, надто за революцію, Онуфрій Давидович дуже сердився на нього, вони трохи не чубилися. Микола радив батькові не вбиватися на роботі самому та не морити роботою дітей, не багатіти, адже революція забере все. У Києві дружив з дуже красивою дівчиною, дворянського роду, освіченою, веселою, простого поводження, приїжджали з нею у село. Але одружитися не встиг, почалася війна, його мобілізували на фронт, по тому – війна громадянська. Микола став офіцером петлюрівської армії. Загинув у якійсь із західних областей, у селі Красне. До Бутків проїздом навідався мешканець того села і розповідав, що Микола зі своїми вояками довго стояв у селі, його СКАЧАТЬ