Лицарка Корони. Ганна Гороженко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ два гроша. За один купиш у тієї продавчині хліб і віддаси дитині – на розі стоїть біля нероби. Другий – даси злидарці, хай візьме його і забирається із малим геть. Зрозумів?

      Писар схвально кивнув. Онисфір витягнув із гаманця, прикріпленого до срібного паска, монети.

      – Йди вже.

      «Маля білобрисе… гарненьке, а в злиднях… Хто ж тебе захистить, хлопче? Він такий беззахисний, як і ми усі. Це місто, твердиня православних вірян, русин. Чи можу, я, раб твій, Господи, це осилити? Гірка, а не солодка, ця Люблінська унія. Шляхта їй радіє, не думаючи про майбутнє своїх земель. Так-так, тепер за русинськими шляхтянами закріплені небувалі права, прирівняні вони до поляків та литвинів, перетворені на третій стан у Речі Посполитій. Та гірко, як гірко, що не тямили вони, погоджуючись на Унію, що разом із нею прийде навала католиків і заполячення на наші землі. Як протистояти цьому, Боже? Чи віддаси ти вірних своїх грецької православної віри на поталу? А чи збережеш? Чи даси мені цю честь – з молитвою і талантами своїми відстоювати нашу праведну віру на рідній землі?»

      Тяжкі роздуми в Онисфіра Дівочки. В цей непростий час відчуває він потребу втрутитись у перебіг історії. Та, може, це і є його доля?

      Онисфір подивився услід злидарці, яка зраділа несподіваній пожертві, схопила дитину і попрямувала босоніж під дощем у бік корчми. Чоловік всміхнувся, побачивши задоволені очі маляти, яке на руках у матері не відривалось від м’якої і духмяної здоби. Він і сам у дитинстві був таким занедбаним. З родини дрібних київських шляхтичів-зем’ян – його долею могло стати служіння більш заможним панам або ж тяжка робота на себе чи взагалі на землі, на полі. В дитинстві батьки на Онисфіра не зважали, у них голодних ротів був повний дім і їм ледь вдавалось зводити кінці з кінцями. Тому й віддали свого сина у служіння при монастирі. А вже звідти, навчившись грамоті, малий Дівочка пішов у світ широкий. Його, наче корабель у штормовому морі, поносило по світах, та врешті він повернувся додому, на кохані київські пагорби, у тінь віковічних лип, поміж якими виблискують золотаві куполи.

      Чому навчився Онисфір за ці роки – в колі заможного панства серед блиску королівських дворів? Мудрості? Аж ніяк. Лише хитрості і підступності. Так, саме це його найкраща і найгостріша зброя. І нею він буде битись до скону, поки не захистить те, що наймиліше його серцю. Його любу вітчизну, тисячолітню історію якої жоден чужинець не спаплюжить.

* * *

      У тяжких роздумах з кута у кут, як хитун годинникового механізму, проходжав залою єпископського палацу інтеррекс Речі Посполитої Якуб Уханський. Після наради з королівськими урядниками він ніяк не міг заспокоїтись. Час безкоролів’я має завершитись. Але як, як переконати впертюхів-шляхтичів із русинських та литовських земель підтримати кандидатуру Габсбургів? Та й не всі польські пани хочуть бачити суворого ревнителя католицької віри на престолі – побоюючись, що змусить він їх говорити німецькою. «От, йолопи… Іуди!» – вигукнув інтеррекс і скинув з каміну СКАЧАТЬ