Аномалія. Андрій Новік

Чтение книги онлайн.

      – А твій?

      Віталій мовчки потягнувся до поясної сумки й витяг смартфон.

      – Теж не працює. Марто?

      – Те саме!

      Розділ 13

      Перед українцями постало питання: чи дочекатися поліції, чи спробувати дістатись автовокзалу, залишивши за спинами дітище апокаліпсису. Вирішили одноголосно податись вверх вулицею у напрямку парковки автобусів. Необхідно було пройти кілька провулків та не покидати головної дороги.

      Йти пішки крізь палаюче пекло ставало дедалі нестерпніше. Кожні кілька метрів вулицю барикадували самовільно зведені блок-пости з перевернутих машин. Іноді – з розпростертих тіл.

      – Що ж це таке? Хто міг усе це зробити? – Ян не витримав натиску емоцій і затулив правою рукою рота. Ліва досі боліла від сильного удару об дверну ручку. Коли він оклигав, то на мить навіть здалося, що рука просто розламана, немов суха тонка тростинка.

      – Не думаю, що це справа одного авта, – припустив Віталій. – Таке враження, наче всі водії водночас втратили керування.

      – Але це неможливо! – крикнула Марта.

      – Я знаю. Але так виглядає.

      – А хтось зауважив, як це відбулось? Коли?

      – Ні, я не бачила.

      – Я теж, – хитав головою Ян.

      – Схоже, що ми тільки сіли в таксі і… – Віталій не знав, як продовжити. – Хоча це… не зважайте.

      – Ні, – підтримав його Остап, кивнувши, вдячний за можливість бодай на мить відвести погляд від мерців, – у мене те саме відчуття. Я тільки хотів сказати водію рушати, а ми вже із шаленою швидкістю летіли в будинок.

      – Це ж якась чортівня. Так не буває!

      – Не знаю…

      – Це все шок, – сказала Марта, – я вже таке бачила, та й розповідали про це на курсах надання першої допомоги. Перше враження, ніби доволі об’ємна частина випадає з пам’яті. Це називається дисоціативною амнезією – щось на кшталт захисної реакції організму. Мозок прагне забути усі події, що викликали шок, спогади про які можуть нанести шкоду. Таке відбувається майже завжди у подібних ситуаціях.

      – Амнезія? – скривився Ян. – У чотирьох одразу? Я ж правильно розумію: у нас усіх провал у пам’яті?

      Кожен поволі кивнув, залишивши зауваження без відповіді. Це важко вкладалося в голові. Нудота знову поверталась, перетворюючи обличчя друзів на бліді полотна, помережані тонкими похмурими мазками.

      – Це неправильно.

      – Що неправильно? – змучено видихнув Віталій. Він знав, до чого хилить Остап, але волів не бачити тих закривавлених тіл.

      – Невже ми просто підемо… треба їм допомогти. Бодай комусь.

      – І що ти зробиш? Прикладеш подорожника до розчавленої голови?!

      – Все ж краще, ніж егоїстично проходити повз! – кашель Остапа поступився нервовому хрипу. Хлопець вихаркував слова, наче таким чином глушив почуття провини.

      – Егоїзм СКАЧАТЬ