Червоний. Без лінії фронту. Андрей Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ правда. Будуйте нам таборів побільше, обгороджуйте колючим дротом, ще й струм туди пускайте. Ми звичні, ми й так проживемо. Лиш давайте зупу з тертої бараболі й сухарів. Тим, хто слухняний, – сала шматочок на храмові свята.

      – Не пересмикуй, – буркнув я ображено. – То я так…

      – І не ти один такий! – Дорош знову підніс голос. – Ти, Оресте Миронюк, чоловік не дурний, інакше б не мав я з тобою справ. Але більшість зовсім не мудра. Зараз ти є виразником думок цієї самої більшості. Вирвалося мимоволі, тільки ж люди справді до такого схильні. Що робити, га?

      Тут він знову повернувся до Зенона.

      – Діяти, – вичавив той.

      – Молодець. – Дорош став поруч зі своїм зброєносцем. – Ті хлопці мали знайти мене, тобто – нас, у Кременці. Бачте, як сталося. Я домовився перед тим ще раз зустрітися в Бережанах, прийшов за вказаною адресою. Там кажуть: іди, не приходь більше, бо так і так. І ніхто нічого не знає. – Він витягнув нову цигарку. – Хлопців мордують, а люди не знають нічого.

      – Треба, аби знали, – підхопив Зенон.

      – Про те й мова, – кивнув Юрко. – Нам давно пора йти далі порожніх розмов. Шукати якісь виходи на Організацію – ліпший варіант. Тільки знову час витрачається дурно. І потім, доведеться визнавати зверхника, коритися йому, слухати, виконувати накази. Тобто, хлопці, втратити самостійність. Керуватися чужими планами, обмежувати себе в способах дії. Не згоден я.

      Дорош так усе подавав, таким тоном говорив, з таким налаштуванням, що бажання сперечатися й заперечувати не виникало. Справді, подумав я собі, невже своїх голів на плечах не маємо? Спершу слід довести, що вартий чогось. А вже потім не ти прийдеш, а до тебе. Не втерпів, перервав нашого оратора. Сказав так.

      – Нарешті мислити почав, – мовив той задоволено, прикурив, знову озирнувся на краєвид, коли глянув на нас, очі жваво блищали. – Нехай Організація з’явиться тут на готовому. Коли так, інакше з очільниками говоритимемо. Поки ми самі по собі, будемо боротися, як собі знаємо.

      – Як?

      Питання знову вирвалося, як на мене, трошки дивне, навіть дурнувате. Але цього разу Юрко сприйняв на диво спокійно. Відповів не відразу. Докурив, споглядаючи на Кременець згори.

      – Листівок ляхи дуже бояться, – проговорив, ніби мислив уголос. – Слово б’є, мов куля, а часом сильніше. Що коротші слова, то влучніше луплять. Почнемо з них. Зенку, на тебе головна надія.

      – Та отож, – кивнув він. – Піду в нічну зміну, коли в друкарні народу менше. Тільки текст складемо невеликий, аби скорше набрати. І самих листівок багато не треба. Бо що менше, то швидше надрукую й заховаю.

      – На перший раз так і буде, – легко погодився Дорош. – Напишемо: в Бережанах арештували трьох українців за те, що вимагали собі прав на своїй землі. Люди мають прокинутися й протестувати.

      – І людей підніме? – засумнівався я.

      – Відразу – ні. Але зачепити мусить. Урахуйте ще таке. Кременець – місто значиме, у нас тут освітній центр воєводства. Отже, політичний СКАЧАТЬ