Пригоди Аліси в Дивокраї. Льюїс Керролл

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голосів.

      – Як це хто? Вона! – сказав Додо, вказавши пальцем на Алісу.

      Всі одразу оточили Алісу, безладно лементуючи:

      – Призи! Призи!

      Аліса й поняття не мала, що робити; в розпачі вона сягнула рукою до кишені і вийняла звідти пакетик цукатів (на щастя, він не розмок у солоній воді). Кожен дістав по цукатику – вистачило якраз усім.

      – Але і їй належиться приз, – зауважила Миша.

      – Певна річ, – дуже поважно відповів Додо.

      І, повернувшись до Аліси, спитав:

      – А що ще є у тебе в кишені?

      – Тільки наперсток, – скрушно відказала Аліса.

      – Давай сюди, – сказав Додо.

      Тоді всі знову з'юрмилися навколо Аліси, і Додо урочисто вручив їй наперсток.

      – Зробіть нам таку ласку, – сказав він, – прийміть цей найелегантніший у світі наперсток!

      Коротеньку його промову було зустрінуто загальними оплесками.

      Така церемонність здалася Алісі безглуздям, але всі мали такий поважний вигляд, що вона не посміла зареготати. Вона не знала, що й казати, тож просто вклонилася і взяла наперсток з якомога урочистішим виглядом.

      Далі прийшла пора ласувати цукатами, і тут не обійшлося без ґвалту й колотнечі, позаяк великі птахи ремствували, що не встигли розкуштувати свого приза, а маленькі ним давилися, і їх раз у раз доводилося гупати по спині.

      Нарешті, коли було вже по всьому, вони знову посідали кружкома і попрохали Мишу розповісти щось іще.

      – Пам'ятаєте, ви мені обіцяли розказати свою історію, – нагадала Аліса, – звідки можна буде дізнатися, чому ви ненавидите ко… і со… – додала вона пошепки, остерігаючись, як би не образити її знов.

      – Моя історія, хвакт звісний, довга і сумна, – з зітханням промовила Миша.

      – Як хвіст мій? – перепитала Аліса, не розчувши гаразд Мишиного «хвакт звісний» (саме так у неї вийшло). Авжеж, він у вас і справді довгий, але чому сумний – ніяк не збагну.

      І, доки Миша говорила, Аліса не переставала гадати, до чого тут мишачий хвіст.

      Тож історія Миші в її уяві прибрала десь та кого звивистого вигляду:

      Стрів[2]

      Мурко мишку

      в хаті і почав

      їй казати: «Я тебе

      позиваю, ходім,

      мишко, на суд;

      відкладать

      не годить-

      ся: будем

      нині су-

      диться,

      бо на мене

      з безділля

      напав уже

      нуд». Каже

      мишка Мур-

      кові: «Що за

      суд безго-

      ловий?

      Ні судці, ні

      підсудка

      ми не

      знайде-

      мо тут».

      «Сам я вис-

      туплю хутко

      за суддю

      й СКАЧАТЬ