Пригоди Аліси в Дивокраї. Льюїс Керролл
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Пригоди Аліси в Дивокраї - Льюїс Керролл страница 4
Название: Пригоди Аліси в Дивокраї
Автор: Льюїс Керролл
Издательство: Стрельбицький Дмитрий Майєвич
Жанр: Детская проза
isbn:
isbn:
(Аліса тільки раз у житті побувала біля моря і дійшла загального висновку, що там усюди є купальні кабінки, дітлахи, що длубаються в піску дерев'яними лопатками, вишикувані в рядок готелі, а за ними – залізнична станція.)
Проте вона хутко здогадалася, що плаває в озері сліз, яке сама наплакала ще бувши велеткою.
– І чого було аж так ридати? – бідкалася Аліса, плаваючи туди-сюди в пошуках берега. – За те мені й кара!.. Ще потону у власних сльозах! Ото була б дивина! Щоправда, сьогодні – все дивина.
Тут Аліса почула, як поблизу неї хтось хлюпочеться, і попливла на хлюпіт, аби з'ясувати, хто це. Спершу вона подумала, ніби то морж чи гіпопотам, але, згадавши, яка вона тепер маленька, зрозуміла, що то – звичайна миша, яка теж звалилась у воду.
– Чи є зараз якийсь сенс, – подумала Аліса, – заходити в балачку з цією мишею? Тут усе таке незвичайне, що балакати вона напевно вміє… Та, зрештою, треба спробувати.
І вона звернулася до неї:
– О, Мишо, чи не знаєте ви, де тут берег? Я вже дуже стомилася плавати, о, Мишо!
Аліса вирішила, що до мишей слід звертатися саме так. Правда, досі подібної нагоди їй не випадало, але колись у братовому підручнику з граматики вона бачила табличку відмінювання:
Наз. миша
Род. миші
Дав. миші
Знах. мишу
Оруд. мишею
Місц. на миші
Клич. мишо!
Миша пильно глянула на Алісу й немовби підморгнула їй крихітним очком, але не озвалася й словом.
«Може, вона не тямить по-нашому? – подумала Аліса. – Може, це французька миша, що припливла з Вільгельмом Завойовником?»
(Треба сказати, що попри всю свою обізнаність з історії, Аліса трохи плуталася в давності подій.)
– Ouestmachatte?[1] – заговорила вона знову, згадавши найперше речення зі свого підручника французької мови.
Миша мало не вискочила з води і, здавалося, вся затремтіла з жаху.
– Перепрошую! – зойкнула Аліса, відчувши, що скривдила бідолашне звірятко. – Я зовсім забула, що ви недолюблюєте котів.
– Недолюблюю котів?! – вереснула Миша. – А ти б їх долюблювала на моєму місці?!
– Мабуть, що ні, – примирливо відказала Аліса. – Тільки не гнівайтесь… А все ж таки жаль, що я не можу показати вам нашу Діну. Ви б лише глянули – і одразу б закохалися в котів. Діна така мила і спокійна, – гомоніла Аліса чи то до Миші, чи то до себе, ліниво плаваючи в солоній воді, – сидить собі біля каміна і так солодко муркоче, лиже лапки і вмивається… А що вже пухнаста – так і кортить її погладити! А бачили б ви, як вона хвацько ловить мишей… Ой, вибачте, вибачте!.. – знову зойкнула Аліса, бо цього разу Миша вся наїжачилась, і Аліса збагнула, що образила її до глибини душі.
– Ми більше не говоритимем про це, якщо вам не до вподоби.
– Ми?! Ми не говоритимем!.. – заверещала Миша, тремтячи усім тілом аж до кінчика хвоста. – Начебто я говорила СКАЧАТЬ
Де моя кішка? (фр.).