Нотатки Мальте Лаурідса Бріге (збірник). Райнер Марія Рільке

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ розплилому обличчі материні риси, – тітонько, що то була за дама?

      – Ox, – зітхнувши, відповіла панна Браге, і те її зітхання здалося мені смішним, – то нещасна людина, дитино моя, нещасна людина.

      Уранці я помітив, що служники в кімнаті пакують речі. Я подумав, що ми поїдемо додому, і мені здавалося, що так і має бути. Може, в батька й був такий намір. Я ніколи не довідався, що його спонукало після того вечора лишитися в Урнеклостері. Але ми не поїхали. Ми пробули в тому домі ще вісім чи дев'ять тижнів, витримуючи гніт його дивовиж, і ще тричі бачили Кристину Браге.

      Я тоді нічого не знав про її життя. Не знав, що вона давним-давно померла під час других пологів, лишивши сина, якого чекала страшна, лиха доля, – не знав, що вона була мертва. Але батько знав. Може, він, людина запальної вдачі, схильна наполегливо дошукуватися ясності в усьому, хотів присилувати себе, не втрачаючи самовладання й ні про що не питаючись, витримати цю пригоду? Я бачив, не розуміючи того, як він боровся з собою, і відчув, нічого не збагнувши, як він нарешті переміг себе.

      Це було тоді, як ми востаннє бачили Кристину Браге. Того разу панна Матильда також з'явилася до столу, проте була не така, як завжди. Як і в перші дні після нашого приїзду, вона безперестанку говорила, плутаючись, без чіткого зв'язку між реченнями, до того ж якась фізично відчутна тривога спонукала її раз по раз щось поправляти то в зачісці, то на сукні, – аж поки вона раптом крикнула тонко й жалісно, схопилась і вибігла.

      Тієї самої миті я мимоволі звернув погляд на відомі вже мені двері, і справді: до зали зайшла Кристина Браге. Мій сусід, майор, рвучко смикнувся, і той рух передався мені. Але в майора, мабуть, уже не вистачило сили підвестися. Його темне, старе, плямисте обличчя поверталося то до того, то до іншого за столом, рот був роззявлений і за гнилими зубами ворушився язик; потім те обличчя раптом зникло, сива голова опустилася на стіл, руки опинилися під нею і над нею, наче поламані, і з тих уламків стирчала, тремтячи, одна висохла, покалічена п'ясть.

      А Кристина Браге крок за кроком, повільно, наче хвора, пішла повз нас крізь невимовну тишу, в яку вклинювався тільки один жалісливий звук, схожий на скавуління старого собаки. І тоді ліворуч від великого срібного лебедя, наповненого нарцисами, підвелася велика маска старого з сірою усмішкою. Він простяг свого келиха з вином до мого батька. І я побачив, як батько, саме тоді, як Кристина Браге проходила за його стільцем, схопив свого келиха й підняв його, як щось дуже тяжке, на ширину долоні над столом.

      Тієї ночі ми поїхали додому.

      Bibliothuque Nationale.

      Я сиджу й читаю поета. В залі багато людей, але їх не помічаєш. Вони у своїх книжках. Часом вони ворушаться між сторінками, переходячи з однієї на другу, як люди, що сплять, перевертаються між двома снами. Ох, як добре бути серед людей, що читають. Чому вони не бувають такими завжди? Можна підійти до когось і легенько торкнути його рукою: він нічого не помітить. А якщо, підводячись, ледь зачепиш сусіда й вибачишся, він кивне головою в той бік, СКАЧАТЬ