Прокляте небо. Наталія Довгопол

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ же на Євку не дивився. Його звичний меланхолійний погляд проходив крізь неї, не зупиняючись. Та їй і самій не кортіло зустрічатися з ним очима чи заговорювати. Проте вперше за тривалий час повітря в альтанці здавалося таким прозорим, безтурботним і радісним.

      – Рене Декарт довів ось що. Візьмімося за руки. Так, усі, усі разом…

      Ілля без охоти протягнув руку Амірові, той – Марті. Євка ж опинилася між Яремою, що вчепився за неї, як за рятівну соломинку, та її обожнюваним вчителем. Так, тримаючись за руки, вони передали по колу імпульс.

      – Ми є замкнена система. Ми пустили один-єдиний імпульс, що пройшов через кожного з нас, пов’язав нас у єдине ціле. А якщо ми разом стиснемо долоні, то сума наших імпульсів матиме певну величину. І якщо тепер ми змінимо наші місця і знову стиснемо руки, то ця величина не зміниться. Закон збереження імпульсу стверджує, що «у замкненій системі геометрична сума імпульсів залишається сталою за будь-яких взаємодій тіл цієї системи між собою…»

      Не всім було зрозуміло, про що говорив Декарт, але Євка тепер опинилася між Аміром та Іллею, тримаючи обох за руки та раптом розуміючи, що вони всі й справді пов’язані в одну велику систему, яку не так просто зрозуміти й осягнути. Але вона опинилася замкненою в цій системі невипадково. Десь у небі про це вже написали зорі.

      «Якби не тая тоя, була б ти, дівко, зараз моя»

      Так минали дні, насувалася осінь – тепла, золота. У селі Євку воліли обходити, удома зайвий раз не займати. Чутки про її дружбу з паничами та про її здібності до наук ширилися швидко. Парубки не сміли підходити близько, а от пан Антанас кілька разів недвозначно проводив Євці по плечу, легенько його стискаючи. Щоразу їй вдавалося втекти у справах, ховаючись на кухні чи в альтанці. Та найгірше було з пані, що кликала до себе й розпитувала про паненят, а особливо ж про Аміра. Євка говорила загальні, буденні речі, про які й так усі знали. Казала про те, що Амір списав домашнє завдання в Яреми і що якось нагрубіянив пану вчителю. А що було говорити? Хіба те, що він підглядав за іграми сільської молоді та не облишив свою пристрасть до полювання? Про це Євка мовчала, обходячись малим злом.

      Мамка ходила, мов навіжена. До Оленки нарешті прислали сватів, тож тепер вирувало готування до весілля. У жовтні збиралися різати порося, щоб відсвяткувати по-людськи. Оленка ж сяяла, мов начищена до блиску мідниця. Купувала стрічки й намиста, ладнала собі весільну корону.

      А одного вечора, коли Євка залізла на горище, окрім Оленки, застала там ще й Микиту. Вони лежали обійнявшись, Микита щось нашіптував їй на саме вухо, а Оленка зачаровано слухала.

      – Ти ж не скажеш мамі? – смикнула Євку за сорочку сестра.

      – Хіба я Юда якась? – форкнула дівчина, розвертаючись до коханців спиною й надуваючи щоки.

      – Євко, та ти послухай, які оповідки Микитка мій знає! Ну ж, розкажи їй про панича! – штурхнула коханого під бік Оленка.

      – А що, Євко, хочеш про панича? – підморгнув їй Микита.

      Євка лише відмахнулася, але Микита почав свою історію. СКАЧАТЬ