Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ переконався, що Гіві й не збирався міняти професію. А пустив сльозу? Боже, чи ж то мало є випадків, коли найчерствіші люди розчулюються?.. Можливо, професор навіяв йому згадку про матір, якої він давно вже не мав: жаль стало себе, самотнього в світі. Або згадав свого батька-кахетинця і порівняв його, у гостроверхій шапці, в білій черкесці з газирями на грудях, з нужденним собою – у сатинових шароварах і ситцевій сорочці… Сльоза сльозою, а кінто Гіві давно прикинув, скільки в Тифлісі багачів, і вирахував: якщо він у кожного десятого витрусить один раз кишеню, то багацький клан не збідніє, Гіві ж матиме завше на хінкалі й вино.

      Вертаючись одного разу з гімназії, Гулак звіддалік побачив: виходить із лазні вдоволений, розпарений, червонолиций азнаурі, прямує, покректуючи, у Старе місто, його наздоганяє не хто інший як кінто Гіві, їх обганяє якийсь хлопчисько, з його кишені випадає згорток, Гіві згорток піднімає, показує азнаурові, вигукуючи: «Гроші!» Так само – без змін.

      Обурення, злість, обридження стрясли Гулаком, він гукнув:

      – Гіві, йди-но сюди! Як тобі не соромно?

      Кінто стрепенувся, став мов укопаний – він зовсім не сподівався, що його спіймають на гарячому, та ще й хто: профессор! Азнурі теж завмер: як-не-як, а в руках пачка грошей; Гіві вирвав пакунок: «Котись звідси, не твої!», опустив очі, вітаючись:

      – Гамарджоба, професоре!

      Микола Іванович не відповів, підступив до Гіві, притягнув до себе:

      – Худоба ти… – тихо мовив йому у вухо. – Коли нарешті почнеш чесно жити?

      Тоді кінто сказав ту фразу про чесність, і Гулак зрозумів, що Гіві зовсім не покидьок, якого виплюнуло на вулицю дно.

      – Так чому – петлю, коли в тебе є розум? – розвів руками Гулак, дивлячись на вродливе обличчя кахетинця.

      – Ай, професоре, – кінто відступив крок назад. – Що ви розумієте? Прийшли просвіщати грузинів, а що про них знаєте? Спасибі, що хоч навчились кілька слів по-нашому… Ловите за руку, вчите праведності, а не подумали, бо навіщо чужинцеві про це думати, чому гордий кахетинець з Телавського повіту, батько котрого ходив у сніжно-білій папасі з тібетської кози, у черкесці до п'ят і білих чоботях, їв балик, чихиртму, лобіо і плов, а запивав червоним кахетинським, – чому його син опинився на тифліських закутках, навчився грабувати і спить просто неба на землі?

      – Та знаю, що не з добра, але хіба так слід шукати виходу з біди? – вони всілися на колоду під чинарою. – А тепер розповідай, я буду слухати.

      …Вересневий теплий вечір виповнив присмерком чашу міста вщерть – від Махати до Мтацмінди. Серпик місяця зараз сховається за руїнами цитаделі, і стане зовсім темно. Гулак поспішав. Що робить у цю мить Тереза, що думає?.. Та що б не робила, що б не думала – не знає, як нинішній день перегорнув усе пройдене його життя, мов вітер аркуш старої книги, – без ладу, висвітлюючи то тут, то там сторінки для нового прочитання, і давній, знайомий, багато разів продуманий зміст книги зазвучав несподівано СКАЧАТЬ