Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ відхилялися від напрямку, то ненадовго.

      Десь із півгодини всі поволі тяглися лісом (це зрозуміло, якщо пригадати вчорашню веслувальну звитягу), аж тут Тіквік нашорошив вуха й пошепки сказав: «Стій». Усі завмерли. «За нами хтось іде, – ледве чутно прошепотів він, – точніше, не просто за нами, а збоку, десь ліворуч». Затамувавши дух, усі прислухалися, аж поки не задзвеніло у вухах, і вдивлялися в гущавину, поки не зарябіло в очах. «Краще тримати луки напоготові», – прошепотіла Сьюзан Тіквіку, і той ствердно кивнув. Із луками напоготові всі повільно рушили далі, щохвилини роззираючись навсібіч.

      Ліс нібито порідшав, потім перейшов у підлісок, підлісок погустішав, і діти знов опинилися в темному лісі. Саме тут позаду почувся страшний рев і, ламаючи гілля, щось величезне й кошлате налетіло на Люсі. Усе сталося так швидко і несподівано, що ніхто й отямитися не встиг. Так буває, коли близько вдаряє блискавка: яскравий спалах зливається з гуркотом грому, і тому невідомо, чого лякаєшся більше. Не пам’ятаючи себе, Люсі впала, краєм вуха почувши дзенькання тятиви. А коли вона знову прийшла до тями, то побачила страшного сірого ведмедя із лютим вищиром на морді. Ведмідь перегородив усю стежку, а в боці у нього стирчала стріла. То була стріла Тіквіка.

      – Що ж, у цьому змаганні ЛМД переміг тебе, Сью! – із силуваною усмішкою промовив Пітер. Пригода вибила із рівноваги навіть його.

      – Я… я стріляла занадто пізно, – визнала та, – побоялася, що то може бути розумний ведмідь.

      Насправді Сьюзан була не спроможна вбити не те що розумного ведмедя, а й взагалі жодну живу істоту.

      – У тому-то й біда, – погодився Тіквік. – За довгі роки майже всі звірі здичавіли та втратили великий дар мови, і дуже мало залишилося тих, хто цей дар зберегли. Тут відразу й не вгадаєш, а зволікати не можна…

      – Бідолашний ведмедик, – зітхнула Сьюзан. – Ви ж не думаєте, що він був…

      – Та ні! – заперечив гном. – Ви вже довіртеся моєму досвіду! Погляньте тільки на його морду! А як він гарчав! У нього на морді написано, що не для того кинувся він на маленьку дівчинку, аби в обійми її забрати, а саме для того, аби нею поснідати! До речі, якщо вже зайшло про сніданок: не хотів би засмучувати ваші величності, але запаси в таборі Каспіана вкрай обмежені, а от м’яса – того й зовсім немає, відтак ведмежатина добре пасувала б до столу. Та й не хотілося б залишати таку тушу на поживу хижакам, таким самим, як наш розбійник! Багато часу це не забере, якщо, сподіваюсь, їхні юні величності королі розуміються на білуванні…

      – А от нам краще відійти подалі! – Сьюзан потягнула Люсі за рукав. – Це вкрай неприємне видовище!

      Люсі здригнулася і кивнула. Дівчатка відійшли за дерева і сіли на галявинці.

      – Мені раптом прийшла жахлива думка! – сказала Люсі.

      – Яка?

      – А подумалось мені, а що як у нашому світі з людьми сталося б те саме, що тут зі звірами? Ззовні люди залишалися б такими, якими й були, а от усередині – стали як звірі, СКАЧАТЬ