Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу. Клайв Льюїс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ із того, як він вовтузиться, можна було здогадатися, що рана, напевно, неабияк чешеться (а це точна ознака того, що вона загоюється), і ось гном скочив, подриґав рукою, помахав, пограв м’язами і… заллявся дзвінким щасливим сміхом, геть як мала дитина.

      – Не болить, слово честі, не болить! – примовляв він у захваті. – Який я радий і щасливий, часник-щавель-із-чорносливом! – Насміявшись, він знову посерйознішав і мовив: – Даруйте мені, ваші королівські величності, я поводився прямо-таки безглуздо, так нерозумно, як жоден із гномів, що живе на білому світі. Прошу вас не ображатися на мене, й велика вам дяка: за порятунок, за частування, за лікування і за урок!

      Дітям також було незручно, що вони жартували з нього, тим більше що вони не знали про те, що Тіквіка поранили в останньому бою, і тому навперебій, немовби і самі перепрошуючи, заходилися доводити йому, що ніби все нічого, і що нема за що дякувати, і що поводився він не безглуздо і нерозумно, а розсудливо й розумно, і просто довіряв, але перевіряв.

      – А тепер, – сказав Пітер, – якщо ви впевнилися, що за тягар ми вам не станемо…

      – Упевнився, – засвідчив гном.

      – …Отже, час діяти. Гадаю, що нам слід з’єднатися з Каспіаном…

      – І щонайшвидше! – підтвердив гном. – Через мене ми й без того втратили годину з гаком.

      – Тоді рахуємо: якщо прямувати тією самою дорогою, якою йшли ви, то у нас піде принаймні два дні – на відміну від гномів, ми, на жаль, не можемо крокувати цілу-цілісіньку добу без сну та відпочинку. Якщо я правильно зрозумів, – тут Пітер повернувся до решти, – то курган Аслана, про який говорив Тіквік, і є наш Кам’яний стіл. А звідти півдня дороги до броду через Беруну…

      – До мосту через Беруну, – виправив гном.

      – У наш час мосту ще не було, – пояснив Пітер. – А від Беруни до Кейр-Паравелю ще день із лишком. Якщо мене не зраджує пам’ять, то від Беруни до замку ми легкою ходою добиралися на другий день по обіді. Отже, якщо підемо прудко, то маємо встигнути за півтора дня. Це довго…

      – Атож. І ще не слід забувати, що все довкола поросло лісом, а в лісі дикі звірі, та й заморці не дрімають, – додав Тіквік.

      – Стривайте, – втрутився Едмунд, – а навіщо нам іти тим же шляхом, що й наш любий маленький друг?

      – Ваша величносте, – став благати Тіквік, – будьте ж великодушні!

      – Ну ось, уже нічого й не скажи, – зітхнув Едмунд, – ну, й нехай! А можна я буду величати вас скорочено: наш ЛМД?

      – Ай, – заступилася за Тіквіка Сьюзан, – годі вже кепкувати. Будь ласка.

      – Нічого, дівчинко, ой, вибачте, ваша величносте, від насмішки ґуля не вскочить! – усміхнувся гном. (Із того часу діти й прозвали його ЛМД і, як воно часто трапляється, потім геть-чисто забули, звідки взялося це прізвисько та що воно означає.)

      – Так от я й кажу, – правив своє Едмунд, – навіщо нам іти тією самою дорогою, що й любий… що й ЛМД? Візьмемо човен – і гайда на південь, до Дзеркальної затоки, увійдемо в затоку й уже звідти по прямій, лісочком, до СКАЧАТЬ