Покохати відьму. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ з обладунком – рукавиці та чоботи, такі ж, як він сам, та шолом з маскою, що геть закриває обличчя. Пані накинула на шолом капюшон від куртки, підтягла всі поворозки, а я – просто з цікавості – торкнувся рукою одного обладунку, що висів поряд, – сіренький обладунок, я й не знав, що таким красивим буває цей колір…

      Перекладач. Мабуть, сіре вороніння, що вважалося більш складним, аніж чорне та фіолетове. На Землі секрет сірого вороніння було втрачено ще в XVII ст.

      …І рукавичка з чорної стала сірою. Я підніс до очей – знову чорна, невже привиділося? Хазяйка осміхнулася, я взявся за червоне пір'я, що прикрашало шолом – не мій, а сірого обладунку… Демони пекла, почервоніла рука!

      – Почекай, завтра до лісу підемо.

      То я що, невидимий буду? Вибрав простий панцир… Ще раз скажу – за цей голос і померти можна.

      – Та мені ж найбільше треба, аби ти був добре озброєний! Дивись, зіпсуєшся – вижену. Почекай, зараз меч сама принесу, а то будеш до ранку обирати дешевий.

      Смійся-смійся, я на все згоден.

      Пояс Вона принесла подвійний, в деяких місцях зовнішній та внутрішній шари пришиті один до одного. А в цих гніздах закріплені меч та кинджал. Боги та демони, ну й меч! Коротший за наші, крім деяких старих. Вужчий за наші. І кривий. Спочатку вигинається, як серп, потім у протилежний бік. Ефес ще дивніший під передньою частиною перехрестя – кільце, вказівний палець сам туди вліз. А з перехрестя вперед, уздовж клинка, невеликі вусики. Кинджал мечу – молодший брат. Стривай, та що Вона верзе?

      – Підучу тебе правити мечем.

      Жінка мене цього буде вчити? Вибач, Пані, не смішно. Ні, я вірю, що Ти можеш і рубонути, бачив же, як самостріл тримала. Але про щит забула? Забула, бо ж справа то не жіноча. Я вчився мечем бити. Свого не було, а вчився. І лозу рубав, і кулі глиняні. Коли мене в загоничі приймали, знаєш, як перевіряли мою рубку?

      – А-ах та-а-ак? Ну спробуй, зарубай мене.

      – Не буду.

      Та нічого ти в мечі не розумієш! Хто ж рубає жартома? Меч – це серйозно.

      – Тоді рубай повітря, я подивлюся.

      Повітря можна. Я рубонув щосили. Біль у пальці, меч із руки! А коли Пані мій кинджал вихопила, я й не побачив. Я ж бо вважав, що Вона пустить у хід той стилет, що в її лівому рукаві.

      – Зрозумів?

      – Ти зробила так, щоб я сам собі вибив зброю.

      (Клинок сковзнув по клинку й зачепився за вусики.)

      – Якщо будеш слухняним, навчу тебе ще й не такого.

      Знову як із маленьким, але я заслужив. Міг і сам здогадатися якщо чаклунка щось каже, то вона знає, що каже.

      – Саме так. Сходи на кухню – ти знаєш, де це. Скажи, щоб тебе погодували, та лягай спати.

      Де лягати, я також знаю. Між іншим, палець той зламаний зрісся. Хоча й досі болить.

      Навчання відбувалося чотирма способами. Наступного дня я прокинувся, як завжди, і майже відразу почув у голові: «Вдягнувся? Виходь, я чекаю».

      В одній з кімнат Палацу стоять (вони й досі СКАЧАТЬ