Покохати відьму. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – Пані розтягла це слово, мабуть, на тисячу кроків. – А звідки така ідея?

      Як це – звідки? Нашу мову знаєш краще за мене, отже, розуміти повинна: з моменту, коли чоловіка мечем підперезають, називати його найменшим ім'ям можуть або батьки, зокрема батьки в клятві, або його жінка. На мій вік можливе і те, й інше. І раптом… Пирхнув кіт! Вони, тварі ці, на полюванні не гурчать, а лише пирхають.

      – Пані! – я вмудрився кричати пошепки. – Кішка пробралася! Стрибай у вікно та клич на допомогу!

      Пані.[1] Ох, і перелякав він мене! Річ у тому, що в звіринці Палацу справді жила пара цих хижаків. Сестричка Корітабб вирішила з'ясувати, чому з усіх тварин у Дванадцяти Світах тільки ці найчастіше нападають на людину. Притягла до Палацу молодого зоолога, але замість тварин заходилися вивчати його. Якби ці бестії справді вибралися з вольєра, виникла б не дуже приємна ситуація.

      «Ані слова, все представляй мовчки. Де вона, як ти думаєш?» Почав я згадувати, звідки звук, і таки згадав: мені форкнули в обличчя. Пані, а не кіт. Але на кота дуже схоже.

      Пані. Він дещо замовчує. Тут певні тонкощі, пов'язані з побудовою речення. Законна дружина поставила б «Хайні» або на початку, або у кінці речення. Я поставила всередині, і він припустив, що я визнаю себе його коханкою! Як то кажуть, дякую за честь, але змушена відмовитися.

      Ну, Пані, від Твого голосу можна померти, і від сміху також. Навпаки тільки.

      – Не кукся, відвагу я поцінувала. Беру тебе на службу – якщо, звісно, згоден.

      На останніх словах знову пирхнула.

      Пані. А куди б ти подівся?

      …На службу – це не до клану. Але, мабуть, мені в їхньому клані випробувань не пройти, в них же, мабуть, усе життя – чарівне…

      Пані. Якби ж то.

      Їй служити, накази отримувати цим голосом.

      – Ну, нарешті! Отож, хлопчику…

      До речі, я так і не наважився спитати, як її звуть. Звертався – або «пані», або «хазяйка».

      Пані. А мені подобалося.

      …Вона ж мене звала хлопчиком. Чи чоловічком.

      Пані. Та не повертався в мене язик називати його повним іменем. Середня форма – «Хайнлорі» – у вустах жінки значить, що вона належить іншому, – ситуація, яку я не визнаю принципово, бо всіх зарозумілих, що вважають жінку майном, посилаю дуже далеко. А кожного разу, коли в мене виривалося «Хайні», то починалися всякі непорозуміння на кшталт «де тут Святилище?» – це для того, щоб обвінчатися, і сміх і горе. Доводилося змушувати його забувати, а це й для мене нелегко й для нього шкідливо.

      – Ходімо до зброярні. Бо вже й до п'ятисот порахувати можна, а все ще не озброєний – куди це годиться?

      Знов як з малим розмовляє…

      – Сказано – не кукся! Ти в бою теж прислухатимешся, яким тоном наказую?

      Пані. Найефективніший педагогічний прийом: варто було сказати, що так у бою не годиться, – зразу ставав шовковим.

      Комора така велика, що весь клан – колишній клан СКАЧАТЬ