Мертвий бал. Макс Бонд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ годинника, і поглянувши на нього здивувався. Без п’яти північ! В хорошій компанії з келихом вина час проходить непомітно. Хоча галюцинації почали навідувати мене тільки сорок хвилин тому.

      – Кохана, нам час іти, – сказав я, знайшовши її серед подружок.

      – Я зараз повернусь, – сказала вона подружкам і ми трохи відійшли.

      – Правда, нам час іти, – спокійно повторив я.

      – Але чому? – здивовано запитала Олівія. – Ми ж тільки півгодини тому прийшли.

      «Півгодини?» – здивувався я і поглянувши на годинник зрозумів, що Олівія має рацію. Але ж це нереально! Ми як мінімум уже вічність тут. П’ять годин – не абищо! Я ж не наскільки божевільний, щоб втратити відчуття часу!

      Я відчував, що щось тут не так, але Олівії про це не сказав.

      – Річарде, розважся хоч трохи, – продовжила Олівія. – Он я помітила серед тих трьох чоловіків Джона. Піди поспілкуйся.

      – Але я вже тричі за вечір спілкувався з ними!

      Олівія здивовано поглянула на мене.

      – Про що ти кажеш, Річарде? Ми ж тільки прийшли і містер Андервуд – єдиний з ким ми перекинулись словом.

      – Невже?

      – Річарде, ти здається ще не напився… – вона подивилась на мене, як на божевільного і усміхнулась.

      Невже вона мене розігрує? Але я кілька років вивчав людську поведінку, і зараз міг впевнено сказати, що Олівія говорила абсолютно серйозно. Навряд вона могла мене розіграти. За дев’ять років шлюбу я надто добре вивчив Олівію. Вона не вміє стримувати емоцій, а отже розіграти мене не може також.

      Тут точно відбувається щось дивне і я повинен зрозуміти що саме.

      Як порадила Олівія я пішов до Джона, Віктора і Бредлі, які стояли на тому самому місці де стояли і раніше.

      – Річард! – викрикнув Джон, коли побачив мене.

      Я мовчки підійшов до них.

      – Офіціант, – позвав Джон, – бокал вина, будь ласка.

      – Ні, дякую, – відповів я. – Я за цей вечір добре напився.

      Джон здивовано поглянув на мене і сказав те, чого я боявся більше всього почути.

      – Ох… Друже коли ти встиг? Бал тільки но почався!

      – Можеш сказати скільки він триває?

      Джон дістав з кармана годинник.

      – Приблизно двадцять-тридцять хвилин, – відповів він.

      – Зрозуміло.

      – Точно! – вигукнув Джон. – Треба ж тебе познайомити з Бредлі.

      Чоловіки підняли маски, і я побачив ті ж обличчя, які бачив зо п’ять години тому, коли вперше їх зустрів.

      – Я Бредлі, – сказав він, протягнувши руку.

      Я невпевнено її пожав.

      – Перепрошую, Бредлі, але ми… уже знайомі, – сказав я.

      – Невже? – здивувався Бредлі.

      – Так, містере Бредлі. Ви розповідали, що працюєте дизайнером одягу, а Віктор – ваш найкращий друг, якого СКАЧАТЬ