Мертвий бал. Макс Бонд

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Бредлі мав елегантний вигляд. Носив вуса та мав стильну зачіску. По всім признакам скидався на успішну людину. Хоча тут всі були такими.

      – А ким ви працюєте, якщо не секрет? – поцікавився я.

      – Я – дизайнер одягу. Більшість одягу, що є у крамниці Віктора, моїх рук справа.

      – Вражає, – щиро відповів я. – А я місцевий науковець.

      – Так, Джон розповідав про вас, – сказав Бредлі.

      – А ще я забувся сказати, що він ще й успішний психоаналітик, – сказав Джон.

      – В якісь мірі, так. Я досліджую різні речі. Зокрема, людську поведінку.

      – Цікаво… – уважно слухаючи сказав Бредлі.

      – Так… – відповів я, зробивши паузу. – Дякую. Досить цікаво. Людська свідомість зберігає в собі більше таємниць ніж є у всьому світі.

      Після короткого мовчання, що появилось між нами, заговорив Віктор.

      – Річарде, як тобі взагалі бал? – поцікавився він.

      – Чудовий, як завжди!

      – Так, старий Андервуд уміє насолоджуватись життям.

      – А що йому ще залишається? – втрутився Джон. – Дні бідолашного доходять кінця, а робити людей щасливими – єдине, що приносить йому радість.

      – А ми повинні прийняти цей дарунок і бути вдячними, адже хто його знає скільки часу відведено нам, – сумно мовив я.

      Я почув, як оркестр починає грати «Вальс дощу» Шопена.

      – Перепрошую, – звернувся я до чоловіків, – але мушу відійти.

      Це була ідеальна музика, щоб станцювати вальс. Така спокійна, але водночас енергійна. Ця музика гіпнотизувала, змушувала віддатись танцю, і опиратись цим чарам я не мав сил.

      – Дозвольте запросити вас на танець, – усміхнувшись мовив я до Олівії.

      – Ох… Річард, – радісно відповіла Олівія, – чи точніше «Містер Лайт».

      – Для тебе я можу бути ким забажаєш, кохана.

      Під симфонію Шопена ми закружились в танці. Усі хто мав пару прослідували нашому прикладу, і також віддались танцю. Через хвилину зал був наповнений людьми в масках, які кружляли у вальсі.

      Повільний вальс з коханою людиною – це певно найкраще й найромантичніше, що може бути. Я відчував доторк ніжних рук Олівії, відчував її подих, її енергію… Я відчував її тепло, тепло людини, що кохає тебе, і яка для тебе весь світ.

      Ця мить була чудовою, унікально і особливою, почасти тому що вона відбувалась зараз. Але щось змусило мене здригнутись. Перед очима постала дивна картина… Дуже дивна картина. Я не звернув на це уваги, вирішивши, що це просто галюцинація. Але від чого? Я не випив так багато, щоб мати галюцинації.

      – Боже! – Олівія знесилено впала на крісло, коли танець закінчився. – Річарде, це було неперевершено! Я давно так не танцювала.

      – Я також, – віддихаючись сказав я.

      Я уже забувся про галюцинацію, і пішов, щоб роздобути собі та Олівії по бокалу вина. І тут картина перед очима постала знову, але на цей раз була СКАЧАТЬ