Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію. Роман Москаль

Чтение книги онлайн.

      На той час культурну гегемонію Китаю визнали навколишні країни (перша за все – Японія, Корея та В’єтнам, а також степові державні утворення), що активно запозичували китайські культурні багатства та практики, адаптуючи їх до своїх місцевих умов.

      У період правління імператора Де-цзуна (780–805) жінка-науковець Сун Жо-сінь уклала другий твір із «Чотириканоння для жінок» – «Лунь юй для жінок» («Нюй Лунь юй»).

      У 738 р. було засновано Академію Хань-лінь («Ліс пензлів»), що проіснувала аж до династії Цін (1644–1911).

      До найважливіших обов’язків членів Академії належало викладання та підготовка до перевидання конфуціанських класичних творів. Крім того, ця установа виконувала роль імперської канцелярії, займалася складанням урядових актів та історичних зводів. Члени Академії часто ставали радниками імператора.

      Під час правління імператора Вень-цзуна (правив 827–840), у 836 р., було сформовано дев’ятиканоння, що, своєю чергою, поділялося на «великі», «середні» та «малі» канони: «Лі цзи» і коментар Цзо на Чунь цю вважалися «великими канонами»; «Ши цзін», «Чжоу лі» та «І лі» визначались як «середні канони»; «Шу цзін», «І цзін» та два коментарі до «Чунь цю» – Ґулян та Ґун’ян позначались як «малі канони».

      У 838 р., у період Кай-чен, під час правління імператора Вень-цзуна, відповідно до усталеної вже традиції, тексти «Дев’ятиканоння» вирізали почерком кайшу (стандартний стиль «зразкове письмо») на кам’яних стелах та виставили у місті Чан’яні. Пізніше вони стали відомі як «кам’яні канони».

      Наприкінці епохи Тан сталася ще одна важлива подія для китайської культури: сформувалося «Дванадцятиканоння» (без «Мен-цзи»), як останній етап перед остаточним формуванням нормативної системи китайських канонічних текстів – «Тринадцятиканоння». Це сталося вже в наступну епоху Сун (960–1279).

      Якщо проаналізувати це зібрання канонів, то можемо переконатися, що до нього входять твори найрізноманітнішої тематики – філософські, релігійно-етичні, дидактичні, історичні, художні, філологічні тощо, що й давало змогу китайській державі за допомогою цих текстів готувати якісні бюрократичні кадри, компетентні в різних галузях суспільного життя, наділені ефективними алгоритмами управлінського мислення для впливу на соціальну реальність:

      1. «Канон Змін» – «І цзін» або «Чжоу і»;

      2. «Канон [історичних, документальних] писань» – «Шу цзін»;

      3. «Канон поезії», «Канон пісень», «Канон віршів» – «Ши цзін»;

      4. «Ритуали [епохи] Чжоу» – «Чжоу лі»;

      5. «Зразкові церемонії та правила благопристойності» – «І лі»;

      6. «Записки про правила благопристойності» – «Лі цзи»;

      7. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Цзо» – «[Чуньцю] Цзо чжуань»;

      8. «[Літопис весен та осеней] з коментарями Ґун’яна» – «[Чуньцю] Ґун’ян чжуань»;

СКАЧАТЬ