Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію. Роман Москаль

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ У одній «обкладинці» зазвичай зберігали 5–10 звитків, що становили одну книжку. Для дуже великих книжок доводилося використовувати кілька таких «обкладинок».

      Звитки зберігали на спеціальних полицях. Через те, що кінці звитків залишалися відкритими (їх не покривала «обкладинка»), було відносно легко знайти потрібний. Також для зручності пошуку до кожного звитка кріпили спеціальну табличку, на якій записували назву книжки, номер звитка та інші відомості.

      Книжки на папері у формі звитків були поширені в Китаї аж до X ст., а буддійські канонічні книжки зберігали таку форму й пізніше.

      У епоху «Шести династій», якщо в книжці вміщували ще й коментарі, то основний текст писали червоною тушшю, а коментарі – чорною. Або основний текст писали великими ієрогліфами в один стовпчик, а коментар – дрібнішими ієрогліфами двома стовпчиками. Однак найчастіше коментарі писали одним стовпчиком під основним текстом, а два види тексту розділяли маленькою крапкою.

      З огляду на те, що на той час книжки розмножувалися лише через переписування, людський чинник призводив до накопичення в текстах різного роду помилок: під час переписування ієрогліфів, переплутування частин тексту, внесення коментарів у основний текст тощо.

      Такого роду помилки пізніше вимагали спеціальних текстологічних зусиль для відновлення початкової редакції текстів.

      Тут доречно також згадати про туш. У той період вона була двох кольорів (чорна та червона) і використовувалась як у живописі, так і під час написання книжок. Саме чорною тушшю переписували рукописи, а червоною – робили розмітку тексту.

      Китайську туш виготовляли у вигляді сухих пресованих паличок чи брусків. Основним її компонентом були сажа та клей. Сажу отримували від спалювання тунгової, кунжутної і сурепної олій, а клей готували з оленячої та коров’ячої шкіри. Щоб клей не псувався та мав блиск, до нього додавали курячий білок, муксус та сік різноманітних рослин.

      Добре перемішаною масою заповнювали відповідну форму (що деколи виготовлялася вельми вишукано) і в такий спосіб отримували «кускову» туш.

      Щоб приготувати туш для письма, її розтирали у спеціальній тушениці (янь), попередньо наливши воду, оцет чи інший розчинник у заглиблення. Ці заглиблення поетично називали «озерце туші» (мо чі). На деяких тушеницях було два заглиблення – одне для чорної туші, друге – для червоної.

      Туш пізніше використовували і під час друкування книжок, а також у живописі та під час фарбування будинків і палаців. Своєю чергою жінки, до прикладу, фарбували тушшю брови.

      Тушениці, які з’явилися в Китаї понад 6000 років тому, виготовляли зазвичай із каменю, рідше – з твердих порід дерева чи слонової кістки. Їх робили досить масивними, щоб вони були стійкими.

      З VI ст. у історичних джерелах фіксуються перші достовірні повідомлення про приватні книгозбірні. Зокрема, згадується приватна книгозбірня самітника Жуань Сяо-Сюя (479–536), який був великим знавцем СКАЧАТЬ