Мазепа. Історичні картини. Альфред Єнсен
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мазепа. Історичні картини - Альфред Єнсен страница 10

СКАЧАТЬ після смерті Хмельницького одержали в історії України назву «руїни», невтішний період політичного, морального та матеріального занепаду. Це був період хаосу, безпорадності, безпринципності, нетерпимого егоїзму, віроломства та підступності. Недарма говорилося тоді: «Помер Хмель, що клявся у вірності цареві, а разом з ним померла й сама вірність». З тієї пори втрачали будь-яку силу всі альянси проти Польщі і під сумнів ставилося навіть саме існування українського краю, який перетворився на пінгпонговий м’яч у руках Росії та Польщі. За умовами миру, заключеного 1667 року в Андрусеві, Польща відступила Росії усі українські землі на схід від Дніпра разом з Києвом, а згідно з договором, підписаним у Бахчисараї в 1681 році, увесь західний, правий берег Дніпра мав належати Туреччині.

      Спочатку Московське царство з належною повагою ставилося до приєднаної внаслідок «персональної унії» України, добре знаючи, що державою, яка розкладається зсередини, зовсім неважко управляти. Українські гетьмани вибиралися козацькою старшиною, а російський цар тільки стверджував вибори. Разом з повною автономією Україні було надано свободу у веденні дипломатичних та військових справ, за винятком військових дій, спрямованих проти Польщі або Туреччини, При гетьманові існувала генеральна військова канцелярія, а Лівобережжя було поділене на десять полків, або ж військових регіонів, у яких поступово запроваджувалася російська військова дисципліна.

      Невідомий художник. Іван Брюховецький. XVII століття

      «Руїна» на Україні досягла апогею за гетьманства жорстокого й честолюбного Брюховецького. У 1665 році він зі свитою з 500 чоловік подався до Москви, щоб «урегулювати» відносини між Малою й Великою Росіями, а насправді ж їхав у своїх особистих інтересах, сподіваючись здобути прихильність Москви. Брюховецький одружився з донькою князя Долгорукова, дозволив царським воєводам осісти в українських містах та позбавив козаків монополії на виробництво горілки – одного з найдорожчих привілеїв, віддавши усі прибутки від нього у царську державну казну. Згодом Брюховецького запідозрили у намірі відколотися від Москви і перейти на службу до Туреччини. Він не побажав добровільно віддати гетьманську булаву і в 1668 році був страчений Дорошенком: його прив’язали до гармати, і козацька «чернь» розтерзала колишнього гетьмана.

      Іван Сірко. Уявне зображення Іллі Рєпіна

      У той час, коли Лівобережна Україна усе більше й більше попадала у залежність від Москви, Правобережжя розшарпували між собою Польща й Туреччина. Запорозька республіка на Січі переживала свій останній блискучий період на чолі з мужнім кошовим отаманом Сірком, славним своєю лютою ненавистю до татар і турків, котрий оживив давні спомини про часи Сагайдачного й Тараса Трясила[21]. Про того Сірка розповідали, що народився він одразу ж із зубами і відзначався жахливою ненаситністю. Читати й писати він так ніколи й не навчився (хоча його іменем СКАЧАТЬ



<p>21</p>

В оригіналі помилково Тарас Трачило. Трясило Тарас (Федорович) – гетьман нереєстрових козаків (1629), очолив антипольське повстання (1630), розбив гетьмана С. Конєцпольського, у 1635 разом з частиною запорожців пішов на Дон. Після 1636 р. доля невідома.