На Далекому Заході. Эмилио Сальгари

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А ви, здається, люди полковника Деванделля, загін якого загороджує вихід сіу до прерії?

      – Саме так! – відповів агент. – Але якщо вам відомо, що ми б’ємося з індіанцями й потребуємо кожної вільної пари рук, то чому не запропонували нам свою допомогу, а вештаєтеся тут, у долині?

      – Ви подивіться на мене уважніше, – спокійно відповів золотошукач. – На вигляд я викапаний індіанець, тож, гадаю, ваші вартові не розпитували б мене довго, а одразу відправили б на той світ полювати на луки Великого Духа. А я зовсім не хочу бути вбитим ні вашими солдатами, ні панами червоношкірими, від яких я на превелику силу втік!

      – І куди ви тепер? – спитав ґамбусіно Джон Мексім.

      Той тільки невизначено знизав плечима.

      – Коли я рятувався від індіанців, мені було не до планів на майбутнє: я думав тільки про порятунок свого скальпа. А куди прямуєте ви?

      – До Кампи. Ми теж певною мірою втікачі, хочемо пристати до каравану, що рухається на Солоне озеро, – відповів Джон Мексім.

      Ґамбусіно недовірливо посміхнувся.

      – Солдати, що втікають від індіанців? – мовив він. – Ні за що не повірю! Напевно, ви виконуєте якесь особливо важливе доручення.

      – А вам до того яке діло? – відрубав агент.

      – Ніякогісінького! Чужі справи мене не обходять, мені й своїх вистачає. Я знаю одне: ви врятували мені життя, і цього цілком досить.

      – Чи не бажаєте приєднатися до нас? – трохи повагавшись, спитав Джон Мексім.

      – Авжеж, звісно що так! – поспішно вигукнув ґамбусіно. – Якщо тільки не стану тягарем і не заважатиму…

      – Ви не бачили де-небудь поблизу індіанських розвідників?

      – Ні, і я думаю, що ні арапахо, ні чеєни не пхатимуть сюди свого носа доти, поки сіу не вийдуть через гори Ларамі в долину. Хіба що забреде якась випадкова банда…

      – Як почуваєтеся після сьогоднішніх подій?

      – Я намагаюся не піддаватися страху! – відповів ґамбусіно і знову кинув ледь помітний погляд на Міннегагу.

      – А де ваш кінь? – стурбовано поцікавився Мексім. – Напевно, давно втік галасвіта.

      – Не думаю, – заперечив ґамбусіно. – Гадаю, він мирно пасеться там, де я його залишив.

      – У такому разі йдіть по коня, а ми тим часом заходимося коло ведмедя. Думаю, з нього вийде кілька непоганих обідів.

      Ґамбусіно кивнув, погоджуючись, і докинув на ходу:

      – Виїжджаємо негайно?

      – Ми дуже поспішаємо. На нічліг зупинимося в «Монастирі крові», сподіваюся, від нього бодай стіни вціліли.

      – Чудово! – сказав ґамбусіно. – Я скоро повернуся до вас із мустангом і карабіном.

      Ще раз обмінявшись поглядом із малою полонянкою, він поправив ніж на поясі, і, пронизливо насвистуючи, попростував до гаю.

      Дивлячись йому вслід, Джон Мексім із сумнівом похитав головою і запитав у Гаррі, який саме СКАЧАТЬ