Бодай Будка. Наталка Бабіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я раз по раз поглядала; тонко бзюмкали комарі.

      Увімкнула комп’ютер. Отже, золотий серпень 1930 року, Дивинове, велике село в Поліському воєводстві, вчитель початкової польської школи готується зустрітися з батьками деяких своїх учениць…

* * *

      Коли настала золота й спішна пора жати, коли серпи і серпень усталював цим людюм час жити на квасі та молоці, бо варитися не стало коли, коли спинилися навіть бійки за ремізою, бо хлопці не мали на них сили, пан Родзай вирішив, що настав час все ж вернутися до тієї справи подальшого навчання найкращих своїх годованців, яка давно його займала. Час діяти, сказав собі пан Родзай, після обіду витираючи серветкою молоді вуса. Самий час не тільки випустити те, що думається голові, у світ словами, але треба вже й діяти. За польськими законами діти цієї любимої Богом держави мали вчитися до 14 літ, обов’язково й безкоштовно, а далій – вже за гроші. На практиці це означало, що блідні, але повні енергії паростки цього широкого, болотистого та небагатого краю зазвичай скінчали три класи початкової школи, ходячи до школи через два дні на третій, коли їм вдавалося видерти ноги з багни, було що впранути та не треба було цепами молотити або за вишаром 34 їхати. Навчившись за три роки такої освіти так-сяк читати-писати польською, рахувати, вивчивши на історії Польщі приказку «За круля Саса їж, пи та попущай паса», укріпившись у належності до московського православ’я на уроках Закону Божого, деякі діти, бувало, сиділи в останньому класі ще рік, бо інакше їх батькам погрожував штраф, – і на тому їхня освіта скінчалася. Така система, мабуть, була прогресивною, якщо її порівнювати, скажімо, з ситуацією ще двадцять років тому, коли бодай ніхто тут не відав грамоти, але для європейської країни першої третини двадцятого сторіччя – і з цим не може не погодитися будь-яка освічена людина – була цілком неприймальна! Пан Родзай не раз виказувався про це на нарадах у Кобрині, Бересті, а одного разу мав навіть можливість виступити на з’їзді польських учителів. Управляючий брестським відділом шкільної освіти був тоді дуже незадоволений. Він мовчав під час дискусії, яка розгорілася і в якій Родзая гаряче підтримали молоді колеги з Малопольськи (а здавалося б, що їм до Полісся), але потім, коли всі вже розходилися, підішов до Родзая на порозі Дому вчителя, де проходив з’їзд, і вимовив загадкову фразу: «Nie wszystko, co myśli się w głowie, powinno być wypuszczone w świat jako słowa». Пан Тумановський любив-таки підпустити туману і начальником був не аж таким добрим, але при тому репресій ніяких не воспослідовало; більше за те, вчора з Берестя кур’єр привіз папірець, у якому вчителів початкових шкіл було проінформовано, що цього року виділено квоти для навчання в підставовій школі для дітей місцевих селян за пільговим коштом, що пан Родзай взагалі схильний був розцінити як знак згори, і тому в гарячій серпневий день він удався до владкування справи, яка йому давно кортіла, а саме: вговорити батьків кращих учнів відправити дітей продовжувати навчання, для чого виправився на поле. Саме там і тільки там зараз можна було побачитися СКАЧАТЬ