Грішна. Тесс Герритсен

Чтение книги онлайн.

      Вона вийшла з кімнати.

      Мора подивилася на стіл, де лежала книжка. Лише день тому вона уявляла, як за цим столом сидить Камілла, тихо гортає сторінки, надихається життям молодої ірландки, якій судилося стати святою. Тепер постав інший образ: Камілла не спокійна, а змучена, молиться святій Бригіті за порятунок своєї мертвої дитини. «Благаю, візьми його у свої всепрощенні обійми. Приведи його до світла, він хоч і нехрещений, та невинний. На ньому немає гріха».

      Вона роззирнулась у порожній кімнаті з новим розумінням. Підлога без жодної плями, запах відбілювача й воску – все набуло нового значення. Чистота – метафора для невинності. Пропаща Камілла відчайдушно намагалася відмити свої гріхи, свою провину. Вона, певно, місяцями усвідомлювала, що носить дитину, сховану серед широких складок її вбрання. Або все ж таки відмовлялася приймати реальність? Заперечувала сама для себе, як вагітні дівчата-підлітки, буває, заперечують власні набряклі животи?

      «І що ж ти зробила, коли твоя дитина з’явилася на світ? Запанікувала? Або ж спокійно й холодно позбулася доказу твого гріха?»

      Мора почула чоловічі голоси знадвору. Побачила у вікно неясні силуети двох копів, які вийшли з будинку. Вони обидва зупинилися, щільніше вкуталися в пальта, помилувалися снігом, що блискітками падав з нічного неба. Тоді вийшли з двору, і, поки ворота зачинялися за ними, петлі завищали. Мора прислухалася, чи не почує інших звуків, інших голосів, але було тихо. Лише спокій сніжної ночі. «Так тихо, – подумала вона. – Наче в цій будівлі лишилася тільки я. Забута й самотня».

      Вона почула рипіння й відчула подих руху, наче чиюсь присутність у кімнаті. Волосинки на шиї раптом стали дибки, вона засміялася:

      – Боже, Джейн, не підкрадайтеся так…

      Голос згас на середині речення.

      Там нікого не було.

      Мить Мора не ворушилася, не дихала – просто дивилася на порожнє місце. Пусте повітря, полірована підлога. «Привид» – перша ірраціональна думка, перш ніж логіка повернула собі контроль. Старі дошки в підлозі часто риплять, опалювальні труби стогнуть. То не були кроки, а просто дошки стискалися від холоду. Є цілком розсудливе пояснення того, чому їй здалося, що в кімнаті хтось є.

      Однак вона досі відчувала присутність, наче хтось спостерігав за нею.

      Тепер волосся на руках теж стало дибки, кожен нерв підняв тривогу. Щось пробіглося над головою, наче пазурі стукали об дерево. Погляд Мори метнувся до стелі. «Тварина? Вона біжить геть від мене».

      Вона вийшла з кімнати. Звуки згори майже тонули в панічному стукотінні серця. Але ось – звук віддаляється!

      Гуп-гуп-гуп.

      Мора побігла за звуком, не зводячи очей зі стелі, так швидко, що мало не стикнулася з Ріццолі, яка щойно вийшла з ванної кімнати.

      – Гей, що за поспіх? – запитала детектив.

      – Тссс! – Мора вказала на темні балки стелі.

      – Що?

      – Слухайте.

      Вони зачекали, напружено прислухаючись, чи не пролунає СКАЧАТЬ