Грішна. Тесс Герритсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Мора нарешті повернула собі здатність говорити. Голос був хрипкий. Чужий.

      – Що ти тут робиш, Вікторе?

      – Схоже, тільки так я мав змогу тебе нарешті побачити.

      – Влаштувавши засідку на парковці?

      – То он як ти це бачиш?

      – Ти сидів тут, чекаючи на мене. Я б сказала, що це засідка.

      – Ти не дала мені вибору. Так і не перетелефонувала.

      – Не мала нагоди.

      – Не лишила свій новий номер.

      – Ти про нього не питав.

      Він подивився на сніг, що сипався з неба, мов конфеті, й зітхнув.

      – Що ж. Усе як у давні часи, правда ж?

      – Надто схоже на давні часи.

      Вона розвернулася до автівки, натиснула на кнопку. Замок клацнув.

      – Не хочеш дізнатися, чому я тут?

      – Мені треба йти.

      – Я прилетів аж у Бостон, а ти навіть не питаєш навіщо.

      – Гаразд, – подивилася вона на нього. – Навіщо?

      – Три роки, Моро.

      Віктор підійшов ближче, вона відчула його запах. Мило й шкіра. Сніг, що тане від тепла тіла. «Три роки, – подумала вона, – а він майже не змінився. Так само по-хлопчачому схиляє голову, зморшки від сміху в кутиках очей ті ж самі. І навіть у грудні його волосся здається вицвілим на сонці, не штучно вибілене – це чесні біляві пасма від багатьох годин, проведених надворі». Віктор Бенкс наче випромінював свою власну силу тяжіння, і вона була так само підвладна їй, як усі інші. Відчула, як її знову тягне до нього.

      – Невже ти жодного разу не замислювалася про те, що це могла бути помилка? – запитав він.

      – Ти про розлучення? Чи про шлюб?

      – Хіба ж не очевидно, про що я? Якщо вже стою тут і говорю до тебе.

      – Ти довго чекав, щоб про це сказати.

      Мора знову розвернулася до автомобіля.

      – Ти не одружилася вдруге.

      Вона зупинилася. Озирнулася на нього.

      – А ти?

      – Ні.

      – Тоді, гадаю, з нами обома однаково важко жити.

      – Ти не встигла про це дізнатися.

      Мора засміялася – гіркий, неприємний звук серед білої тиші.

      – Це ти завжди був на шляху до аеропорту. Завжди мчав рятувати світ.

      – Не я втік від шлюбу.

      – Не в мене був роман.

      Вона відвернулася й смикнула за дверцята.

      – Чорт забирай, можеш зачекати? Послухай мене.

      Його рука зімкнулася на її передпліччі, і вона злякалася від того, скільки люті відчула в цьому русі. Пильно подивилася на нього, холодним поглядом, наче кажучи, що він надто далеко зайшов.

      Віктор відпустив її руку.

      – Пробач. Господи, я не так усе це уявляв.

      – А чого ти чекав?

      – Що між нами щось лишилося.

      «Так воно і є», – подумала СКАЧАТЬ