Як не боятися відмов та рушити до мети. Джиа Джианг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ того, який бачив мерців.

      Багато місяців я їздив на роботу в піднесеному настрої – був людиною, що нарешті знайшла своє призначення. Але, коли інвестор нам відмовив, усе змінилося. Дорога на роботу стала гнітючою, а пробки – нестерпними. Наш простір у коворкінгу, який я полюбив, більше не здавався затишним. Навіть зазвичай привітні офіс-менеджери вже не ввижалися дружніми. Мені відмовили. Моїй мрії відмовили. Це було боляче.

      Успіх уже не здавався гарантованим. Насправді він загалом не вбачався можливим чи навіть імовірним. Я почав сумніватися в ідеї: «Інвестор – підприємець із великим досвідом. Якщо він думає, що моя компанія не варта інвестицій, у цьому, мабуть, є частка істини».

      Я також почав сумніватись у самому собі: «Ким ти себе вважаєш? Хто тобі сказав, що тобі призначено стати успішним бізнесменом? Ти живеш дитячою мрією. Ласкаво просимо до реальності, друже! Успішні стартапи – тільки для особливих геніїв, таких як Білл Ґейтс та Стів Джобс. Ти ж такий самий, як і всі інші, – імітатор».

      Потім я почав на себе злитися: «Якого дідька ти робиш? Наскільки дурним треба бути, щоб відмовитися від хорошої роботи та стрімголов зануритись у невідому справу?»

      Мені також було шкода Трейсі, я був переконаний, що підвів її, що вона розчарувалася в мені. «Бачиш, як усе це болісно? Ти збираєшся ще раз це повторити й іще раз дістати відмову? Нізащо!»

      Зрештою, я почав відчувати страх: «Що тепер? Що тепер скажуть твої друзі? Батьки твоєї дружини? Вони, напевно, вважають, що ти нерозумний та безвідповідальний чоловік і батько – і, може, це справді так».

      Проблема з непевністю в тому, що вам починає здаватися, наче кожен може вам відмовити, навіть найближчі люди. Перший робочий день після відмови інвестора був мерзенним. Коли я повернувся додому того вечора, мені здавалося, що маю вибачитися перед Трейсі. Я сказав їй, що мені шкода через свою невдачу і що я почав думати, що стартапи – то не моє. Я говорив, що можу скоротити наші збитки та почати шукати нову роботу на кілька тижнів раніше, ніж планував, щоб нам знову почали надходити гроші.

      Коли я закінчив, то подивився на Трейсі, чекаючи, що вона підійде до мене й обійме зі співчуттям. Натомість дружина привела мене до тями. «Я дала тобі шість місяців. Не чотири, – сказала вона. – У тебе залишилося ще два місяці. Продовжуй і не лишай приводу для депресії». Я був готовий здатись, але Трейсі мала іншу думку. Вона була заведена, наче розлючений квотербек, який схопився за маску лайнмена з команди-суперника та кричить на нього, після того як тому вдалося прорватись із м’ячем. Це був іще один момент, коли я зрозумів, що мені пощастило бути одруженим із Трейсі – більше, ніж Трейсі пощастило бути одруженою зі мною.

      Я погодився продовжити ще два місяці й протягом цього часу мав зробити все належне, щоби втілити ідею та запустити компанію.

      Утім, провал із пошуком фінансування викликав у мене страх перед наступною відмовою. Я хотів звертатися до нових інвесторів, але відчував, що СКАЧАТЬ