Книга джунглів. Редьярд Киплинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та фонтани, потріскався й поріс мохом. Віддалік низкою тяглися напівзруйновані будинки, подібні до порожніх бджолиних стільників, а на головному майдані лежала безформна кам’яна брила, яка була колись статуєю ідола.

      Усе це давнє місто, наповнене чорними тінями й глибокими проваллями, було непридатне для життя, одначе бандар-логи так не вважали. Вони називали його своїм домом і зневажали інших мешканців джунглів. Часом мавпи сідали колом у княжій залі рад, удаючи людей. Інколи вони гасали хиткими безверхими будиночками, збираючи по закутках усілякий непотріб, билися або обстежували таємні коридори й покої палацу. Вони каламутили воду в ставках, штовхалися, а коли збиралися докупи, то горлали: «Немає у джунглях нікого розумнішого, сильнішого та благороднішого за бандар-логів!» Потім мавпи залишали місто й поверталися на верхівки дерев, усе ще сподіваючись, що Народ Джунглів помітить їхні чесноти.

      Мауглі таке життя було не до вподоби – адже його виховали згідно із Законом Джунглів.

      Коли пізно ввечері мавпи притягли його сюди, то не влаштувалися для ночівлі, як зробив би він, а взялися витанцьовувати й виспівувати довкола своєї здобичі. Вирішили, що людське дитя негайно навчить їх плести гнізда й намети з ліан і гілля. І тоді розпочнеться нова історія бандар-логів – вони завжди будуть захищені від холодів і дощів. Мауглі насмикав ліан, почав показувати, як їх сплітати, а мавпи намагалися його наслідувати, але вже за декілька хвилин їм усе це набридло, тож вони почали смикати одне одного за хвости і бігати навкарачки.

      – Я зголоднів, – сердито крикнув Мауглі, покинувши марну справу. – Куди ви мене притягли? Дайте мені поїсти або дозвольте пополювати!

      Кільканадцять мавп кинулися збирати для нього горіхи й плоди, але дорогою почубилися і вирішили, що повертатися не варто. Інші почали звичні забави. Довелося хлопцеві блукати спорожнілим містом, час від час вигукуючи Мисливський Клич Чужинця. Відповіді не було – і Мауглі зрозумів, що потрапив до дуже поганого місця.

      «Правду казав Балу про бандар-логів, – подумав Мауглі. – У них немає ні Закону, ні Ватажка – нічого, окрім глупства і крадійства. Якщо вони мене вб’ють або я помру від голоду, то сам буду винен. Треба повертатися в рідненькі джунглі. Балу, ясна річ, мене приб’є, але це однаково краще, ніж бешкетувати з мавпами разом…»

      Та ледве він дістався до міського муру, як мавпи з лементом схопили його і потягли на терасу, де в озерці хлюпотіла дощова вода. Там стояла мармурова альтанка; шатро її обвалилося й завалило підземний хід, який вів сюди з палацу. Стіни альтанки у вигадливому різьбленні, прикрашеному коштовним камінням, збереглися, і під світлом місяця, що зійшов, відкидали тіні, подібні до чорного мережива. Ображений, сонний і голодний Мауглі все одно не міг не розсміятися, коли мавпи почали стоголосо доводити йому, які вони мудрі, сильні та добрі і який він нерозумний, що хоче їх покинути.

      Їх було так багато і вони так галасували, що Мауглі СКАЧАТЬ