Історія Землі. Роберт Гейзен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ неабияк погіршить справи. Однак навіть після 4,5 млрд років у нас усе ще достатньо часу, поки Сонце перетвориться на дратівливого старця і життя на Землі стане проблематичним.

      Сонячна система має ще одну суттєву перевагу, що сприяє життю на планеті. На відміну від більшості інших систем, наша – це система однієї зірки. За допомогою потужних телескопів астрономи виявили, що дві з кожних трьох зірок, які ми бачимо в нічному небі, насправді є подвійними – тобто системами, в яких дві зірки кружляють в орбітальному танку навколо спільного гравітаційного центру. Коли формувалися такі світила, водень зібрався у двох окремих місцях і сформував великі газові кулі.

      Якби наша туманність крутилася трохи швидше, з більшим моментом імпульсу і, як результат, з більшою масою в районі Юпітера, то Сонячна система, найімовірніше, також була би системою подвійної зірки. Сонце було б меншим, а Юпітер став би невеликою, багатою на водень планетою, а трохи вирісши, перетворився б на маленьку, багату на водень зірку. Можливо, між ними вирувало б життя. Можливо, ще одна зірка стала би додатковим джерелом життєдайної енергії. Однак гравітаційна динаміка двох зірок може бути непередбачуваною і Земля могла би зрештою стати світом, непридатним для життя, з ексцентричною орбітою, хитким обертанням і шаленими кліматичними перепадами, оскільки два сильних джерела тяжіння коливали б її то в один бік, то в інший.

      У ситуації, що склалася, газові планети-гіганти таки добре себе поводять, мають досить скромний розмір і обертаються навколо Сонця майже круговими орбітами. Маса Юпітера, найбільшої з них, у тисячу разів менша за масу Сонця. Цього достатньо, щоб зірка мала належний контроль над своїми планетарними сусідами. Через сильне гравітаційне поле Юпітера планетезималі з поясу астероїдів так і не об’єдналися в планету. Проте Юпітер далеко не такий великий, щоб в ядрі запустилися реакції ядерного синтезу, – і це є вирішальною різницею між зірками і планетами. Більш дальня планета, Сатурн, оточена системою кілець, і ще віддаленіші холодні Уран і Сатурн за розмірами й того менші.

      Утім, усі ці газові планети-гіганти достатньо великі, щоб притягнути на свої орбіти дрібні уламкові небесні тіла, створивши в межах Сонячної системи щось схоже на свої маленькі сонячні системи. Як результат, усі чотири зовнішні планети отримали почет із дивовижних супутників, в якому є відносно малі астероїди, що притягнула й утримує на орбіті гравітація планет-гігантів. Інші супутники, декотрі з них не менші за чотири внутрішні планети і мають власні динамічні геологічні процеси, сформувалися практично із залишків пилу та газу – уламків від планетного формування. Насправді найактивнішим об’єктом у Сонячній системі є супутник Юпітера Іо, який обертається настільки близько до великої планети, що повний оберт становить сорок одну годину. Потужні припливні сили постійно діють на цей супутник діаметром 3637 км СКАЧАТЬ