Шлях королів. Брендон Сандерсон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нуртівний казан злості у своїй душі. Злості на себе за те, що підвів Тіена. Злості на Всемогутнього за те, що створив такий світ, де одні валяться під стіл на бучному бенкеті, а інші – падають мертвими, несучи мости.

      Виснажуючи себе в такий спосіб, він зазнавав на диво приємного відчуття. Немов повертався в ті кілька перших місяців після Тіенової смерті, коли вправлявся зі списом, аби забути про все на світі. Коли дзвони пробили полудень – подаючи солдатам сигнал обіду, – він нарешті зупинився й опустив чималенький брус на землю. Круговими рухами розім’яв плече. Він бігав упродовж кількох годин. І де він узяв сили?

      Окропляючи потом каміння під ногами, Каладін потрюхав у бік халабуди теслярів, де досхочу напився води з бочки. Зазвичай вони гнали в шию мостонавідників, яким кортіло зробити те саме, але тепер ніхто й слова не сказав, коли той вихлебтав два повні ковші дощівки з металевим присмаком. Потому струснув посудину, вдячно кивнув парі підмайстрів і підтюпцем подався до залишеного бруса.

      Скеля – кремезний, смаглявий рогоїд – саме піднімав його і при цьому чомусь хмурився.

      Помітивши Каладіна, Тефт кивнув у бік здоровила:

      – Він побився з кількома з нас об заклад на скалку, що ти носив порожнистого бруса, щоби справити враження.

      Якби вони могли відчути його втому, куди би й подівся їхній скепсис. Він примусив себе забрати в Скелі брус. Спантеличений гевал випустив його з рук і провів поглядом Каладіна, який бігцем поніс брус туди, де його взяв. Жестом виразивши підмайстрові свою вдячність, він потрюхав назад, до невеличкої компанії мостонавідників. Скеля тим часом неохоче роздавав програні світлоскалки.

      – На обід – розійдись! – скомандував Каладін. – У нас післяобіднє мостове чергування, тож за годину щоб були тут. А коли виб’є останній дзвін перед заходом сонця, усім зібратися біля їдальні. Наш сьогоднішній табірний наряд – прибирання після вечері. Хто прийде останнім, вишкрібатиме казанки.

      Усі здивовано дивилися йому вслід, коли він підтюпцем побіг пріч зі складського двору. Проминувши два квартали, він пірнув у боковий прохід і сперся об стіну. А потому, хрипко й засапано дихаючи, сповз долі й розтягнувся на землі.

      Він почувався так, немов порвав усі м’язи свого тіла. Ноги горіли вогнем, а коли він спробував стиснути руку в кулак, пальці виявилися занадто слабкими, щоби повною мірою слухатися. Кашляючи, він судомно робив глибокі вдихи й видихи. Солдат, котрий проходив мимо, кинув був на нього погляд, але, побачивши форму мостонавідника, пішов геть, не сказавши й слова.

      Зрештою Каладін відчув, як хтось легенько торкнувся його грудей. Розплющивши очі, він угледів Сил, котра лежала ниць у повітрі, повернувшись до нього обличчям. Вона простягла ніжки у бік стіни, але вся її поза – та й, власне, те, як обвисала її сукня – справляли таке враження, ніби вона стоїть прямо, а не лежить долілиць.

      – Каладіне, – мовила вона, – мені треба тобі дещо сказати.

      Він СКАЧАТЬ