Байки старого альпиниста. 2-й выпуск. Нарочно не придумаешь. Игорь Азарьев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у Чорному морі було край весело. А потім гульнули у маленькому ресторані, там ми поласувались справжнім шашликом та попиячили Псоу – це така річка а ще пляшка доброго вина.

      Поклали шальовки соснові,

      Кругом наставили мисок;

      І страву всякую, без мови,

      В голодний пхали все куток.

      Тут з салом галушки лигали,

      Лемішку і куліш глитали…

      А далі ми почали міркувати, як нам дістатись до нашої мрії – Карадага. Карадаг – це дуже славетне місце у далекому Криму, а грошей тим часом було обмаль. Та поміж нами був Марк Гольверк – дуже досвідчена людина. Він вже мандрував у такий спосіб до Криму. Він нам розтлумачив, що для нашого гурта найдешевший спосіб мандрувати – це пароплав.

      Так от, прийшли ми в морський порт, а там як раз стояв пароплав до Ялти через Феодосію. А на тому пароплаві були місця в каюти першого та другого класу (дуже дорогі для нас) и загальні місця на палубу – це майже для нас. Та нас було четверо і грошей на всіх все рівно бракувало, отож ми купили один квіток на палубу і пустили по ньому Марка, щоб він знайшов для нас три квітка для проходу на пароплав. І от ми бачимо: біга Марко по палубам та ні як не може дістати оці квітки, а пароплав вже готується до відплиття. Нарешті він якось дістає оті кляті квітки та вибіга на пристань.

      I оце з гомоном:

      – Зачекайте нас, – ми попростували до пароплава.

      На палубі ми зайняли місце як раз над двигуном. Палуба гуркотіла та було затишно. Без перешкод ми дісталися до Феодосії, далі автобусом до Планерського, і далі пішки до Карадагу. Зупинилися ми у бухті Барахті, дуже мальовничому кутку бо дальшого ходу не було, тобто ми уперлися лобами у височенну скелю, яку не пройти, не обійти не спромогли.

      Невеличка бухточка з двох боків огороджена скелями, так що погранці, які не дозволяли селитися на узбережжі, не могли діставати нас. Палатку ми встановили на похилому схилі, та почали бешкетувати: купалися, загоряли, занурялись у море. Їжу ми готували на кострищі, та ось дрова закінчилися і ми стали міркувати де їх знайти. Та піднявши очі до неба ми побачили високо на скелях сухі гілки та дрючки усілякі. Мишко і запропонував мені залізти до тих галявин по дрова.

      Мишко був дуже досвідченим скелєлазуном, він мав аж третій розряд по альпінізму, та я теж не промах, я вже мав значок «Альпинист СССР», отож для нас оті скелі – як кажуть по коліно. Авжеж, я ходив на Гумачи, а це вам не якась там скеля, це самi Гу-ма-чи. Так що нам ота скеля:

      Як поперлися ми здуру

      Аж на саму верхотуру,

      А бодай би біс її забрав,

      Егеж…

      Отож, ми знайшли у себе кусень мотузки, котра мала назву репшнур, на всілякий випадок, та поперлися на оту скелю. Там була така широка ущелина вся зачурхана колючим чагарником. Та ми якось продерлись через оці чагарники досить безпечно, а далі треба було перетинати стіну. До долу – гладка стіна 30 м, поперек якась щелина, а там на крутому схилі сухі гілки. СКАЧАТЬ