Байки старого альпиниста. 2-й выпуск. Нарочно не придумаешь. Игорь Азарьев
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Байки старого альпиниста. 2-й выпуск. Нарочно не придумаешь - Игорь Азарьев страница 8

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      А теперь перехожу к главному.

      Мне нужно было спешить на работу, и я уехал раньше остальных. Но в последний день, ныряя возле Паруса, я заметил старинный якорь и сказал об этом ребятам.

      Когда они вернулись в Киев, то сообщили следующее. Они достали этот якорь, а потом Мишка затащил его наверх. Парень он здоровый, ребята привязали якорь верёвкой, и он вытянул его на вершину Паруса.

      А теперь самое интересное: через пару дней гиды на экскурсионных катерах рассказывали:

      – Справа вы видите скалу Парус, на него неизвестные альпинисты водрузили якорь.

      А эти неизвестные альпинисты сидели на берегу и гордились, что попали в историю. Этот якорь, наверно, и поныне там, если его не сдали на металолом в лихие 90-е.

      Ниже представлены версии рассказа на разных языках.

      Якір або пригоди хлопців-пройдисвітів

      Украинская мова

      І були ці пригоди за часу Гороха, коли життя було потроху. Зібрав якось Мишко гурт відчайдушних пройдисвітів мандрувати до Кавказу, це такі височенні хмарочоси десь там за Чорним морем-окіяном.

      Мишко був парубок моторний

      І хлопець хоть куди козак,

      Удавсь на всеє зле проворний,

      Завзятійший од всіх бурлак…

      І куди очі почухрав.

      Здоров’я було забагацько, бажання їхати на край світу за пригодами на свій келих теж, правда грошей було замало, та якось вичухались. А в ті давні часи молодь купувала за малі гроші путівку в гірський табір, де привчали до усіляких труднощів та негараздів. Та коли ми тренділи у теплому куточку, нам тих труднощів було замало і ми шукали нових пригод на свій келих, и вирішали ми після отої замороки прочухатись по гірськім перевалам, а там і до моря доплентатися. А усі хлоп’яги були дуже досвідченими, вони мали значок «Альпинист СССР», а Мишко Голубенко був майже майстер, він мав 3-й розряд по горолазінням. Тільки я був ще зеленим новачком і пильно прислухався до їхніх вчених балачок та тайовничих назв: Бічо, Накра, Басса, Чегет та інших, значення котрих я не тільки не знав, та й не здогадувався.

      Так ось, дістались ми до того табору і почалось, і почалось… Та у тому таборі був просто жах.

      А як почепили той рюкзак,

      Боже, та не вже ж то я ішак,

      Пуди три до нього впхнули,

      Ремінцями притягнули,

      І якій їх видумав дурак.

      Боже мій, як вони знущалися з нас у тому таборі: і по снігу ми волочилися, і в гірський ручій в холоднючу воду нас затовкували, і під дощиком у вщент мокрій палатці ми ночували. А ви чули що не-будь про дюльхвер? Ні, от щасливі люди. Не дай боже вам того пережити. Заводять нас гайдуки, які казали, що нібито вони інструктори, на самісіньку скелю, прив’язують до мотузки, та штовхають до долу. Страхіття отого наберешся поки до долу допхнешся.

      Отож наїлись, напились, задряпались, поплавали у снігу СКАЧАТЬ