Українська модерна проза. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ім’я Отця і Сина і Духа Святого! – хрестилася Оксана і припала до Катрі.

      Рясний дощ сипнув по шибах малого вікна, в сусідстві десь завили пси.

      Лампа блимала, а обидві жінки, притулені до себе, тремтіли і хрестилися.

      Минула страшна третя ніч, минув день – Іван не виходив із вітальні. Оксана ходила з Катрею під двері, кликали, стукали до дверей, ніхто не обзивався… Ходили попід вікна – вікна були заслонені.

      Під ніч находив на них іще більший страх, не зажмуривши ока просиділи у вічній тривозі. На третій день під вечір знов пішли обидві під двері і кликали, кричали, а далі стали з усієї сили стукати.

      – Чого там? – озвався глухий, грубий голос. – Ідіть від мене!

      Страшний був голос. Поглянули німо на себе і відійшли тихо.

      Прийшла ніч, вибила північ. Півні піяли, а з вітальні ударив гомін. Заскварчав ключ, скрипнули двері, в ательє блиснуло світло – у ньому стояв Іван, як демон пустелі.

      Страшний був, блідий, наче роки пережив за три дні – посивів, як голуб.

      Підняв шталюґу і став нетерпляче терти фарби. Став малювати, кілька обрисів кинув кистю – займався, як огонь, його рум’янці спалахнули ще більше, – а очі ще більше сяяли проти сивого, як лунь, волосся.

      З-під кисті виходила жіноча постать, щойно зарисувалось обличчя, де далі обриси тіла. Щось трусило його рукою, обличчя пашіло не радістю, а якимсь незвичайним духом, в якому була і найвища втіха і найбільше терпіння. Малював, і з привички кинув оком на стіну, де був колись образ.

      Здригнувся, наляг на нього страх: перед ним стояла чорна висока тінь.

      – Хто ти?! – крикнув.

      – Я прийшла до тебе, малюй мене!

      З тіні злетіла чорна обслона, і з портрету виринула біла висока постать, обкинена прозорою тканню, тільки з прислоненим обличчям.

      – Відслони лице, хто ти?

      – Як змалюєш тіло, відслоню. Малюй!

      І він став малювати якби примушений дикою силою, – постать росла йому під руками, ясніла, блистіла, дихала життям. Страх його перемінився в страшну радість, доходив до шалу, руки тремтіли, не тямив себе…

      Не стямився, а вже тінь відслонила закрите обличчя – став його малювати.

      З його білого замлілого лиця виглянула туга за утраченим щастям, зморшки на яснім чолі розгладилися. З чорних великих очей блиснула незаспокоєна жадоба пізнання…

      Кінчив свій великий твір. Коли гляне – очі! великі чорні очі?! що це? як?! Чорний волос?!.

      Кинув оком на тінь – перед ним стояла – мертва жінка!

      Усміхнулася до нього невимовною приманою і щезла – тільки глухий вітер знявся від неї стовпом дивного шуму…

      А у стіни наче хто кинув дикий страшний регіт. Той регіт ударив його в лице – він подався взад, завадив головою за постамент, – фіґурка Бакха захиталась, впала йому на голову і смертним ударом у живчик прибила його до землі…

* * *

      Неоцінений його образ, як безсмертний твір мистецтва продали на виставі за сотню тисяч і поставили СКАЧАТЬ