Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Як би там не було, той зробив Могилу екзархом Константинопольського престолу, – нагадав Конецпольський і зробив перший хід. – І після того сільські попи відразу припинили проти нього інтригувати.

      – Вони здатні припинити інтриги? – розсміявся Любомирський й теж пересунув фігуру на дошці. – Тоді вони святіші за наших єзуїтів. Ці ж ніколи не припиняють, правда ж, отче Цербере?

      Молодий ксьондз виринув із тіні, обережно наблизився до столу й посміхнувся Любомирському.

      – Уклінно перепрошую, ваша світлість, мене кличуть Цибером, – мовив він неголосно, проте виразно.

      – Яка, до дупи, різниця, – Любомирський гмикнув. – Всі ви нишпорки та інтригани.

      – Ми служимо Богу.

      – Підмощуєте везглов’я слів під лікті душ24.

      – Припиніть, – нахмурився ясновельможний. – У пана Єжи може скластися враження, що в цьому домі тільки те й роблять, що висміюють духовенство.

      – Хіба кальвіністам таке не подобається? – не вгавав Любомирський.

      – Мені не подобається, – озвався сенатор.

      – Мені також, – підтримав його Радзивілл.

      – Ну вибачте, панове, – посміхнувся молодий вельможа. – Я думав, що перебування у розумних країнах вивільнює. Помилився.

      – Ти про що? – Радзивілл встромив погляд у перенісся Любомирського.

      – Не про вас.

      – А я раптом подумав, що про мене.

      – Хіба я не вибачився?

      – Це було сказано після вибачення.

      – Мені ще раз вибачитися?

      – Спробуй.

      – Годі вам, – втрутився князь-гетьман.

      – Свояцтво не дає права на втрату відчуття місця, – наголосив Радзивілл. Немирич здивувався несподіваному залізу у хрипкуватому голосі канцлера.

      – Мені вказують місце? – звернувся до гетьмана Любомирський; й не отримавши відповіді, повторив запитання:

      – Мені при чужому вказують місце?

      – Вказують тим, хто його забуває, – замість Конецпольського відповів Радзивілл.

      – Мені здається, що не я один забуваю, – пальці Любомирського нервово перебирали дорогоцінні ланцюжки, що звисали майже до баски. – Дехто, певно, забув про те, від кого чий рід ведеться і хто на якому місці сидів за Яґеллонів. А я пам’ятаю і можу принагідно нагадати.

      – Ми не в Московії, щоб мірятися місцями предків, – зауважив канцлер.

      – Не я першій почав про місця. А тепер виходить, що вам про таке говорити невигідно. Хто б сумнівався.

      – Олександре, тобі краще звідси піти, – мовив ясновельможний, кинув на дошку фігуру, яку все ще тримав у руці й відкинувся на бильце.

      На вилицях у Любомирського проступили червоні плями. Він рвучко підвівся, рушив до дверей. Вже залишаючи кабінет, кинув ксьондзу:

      – Залишаю поле гри єзуїтам.

СКАЧАТЬ