Скеля червоного сонця. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нерухомістю та смертно-блідим лицем. А як Феодося прокинулася, одразу ж заходилася розпитувати, що з тою трапилося.

      Феодося, хоч і пам’ятала ту зустріч із примарою Мирослави, тепер не відчувала страху й вважала те лиш примаренням після міцного вина, тому лиш плечима знизала.

      – Та так, взрілося… щось бісівське.

      – Донечко…

      – Менш вина треба було впивати.

      – Та ти ж так кричала…

      Феодося майже не звертала уваги на слова матері. Вона звелася на ноги, пройшлася опочивальнею, думаючи об останніх словах примари.

      – Де Пантелеймон?

      Пані Зіньковецька закопилила тонкі вуста.

      – Десь на дворищі… я ж йому не нянька.

      – Допоможи мені вдягнутися, – промовила Феодося, бо хоч і не надто вірила у те, що привиділася їй дійсно Мирослава, та все ж страх відчувала, страх від слів тих страшних, що промовляв їх дух, – страх втратити коханого чоловіка, якого здобула з такими труднощами. Й видалося чомусь після довгого того сну, що за цей час, поки спала вона, в неї вже було вкрадено Пантелеймона.

      Мати поморщилася.

      – Ти краще б попоїла…

      Феодося кинула на матір роздратований погляд.

      – Мамо, допоможи мені, – промовила вже наказово, й за декілька хвилин, одягнена у простеньку сукню, кинулася геть з опочивальні на пошуки коханого.

      Пантелеймон віднайшовся у полі, де він об’їздив чорного баского коня. Без сорочки, в одних лиш широких полотняних штанях, лискучий від поту, але такий гарний і мужній… У Феодосі защеміло, стислося серце при однім лиш погляді на чоловіка, й вона пішла до нього тим полем, потопаючи босими ногами у густій траві.

      Пантелеймон зупинив коня.

      – Феодоню?

      Вона посміхнулася йому повновидими вустами.

      – Вітаю тебе, мій муже!

      Скубій стрімко зіскочив із темної спини коня й пішов до неї, стривожений.

      – Як ти…

      Феодося радісно засміялася.

      – Просто чудово, мій пане.

      – Вчора…

      – То пусте, – прошепотіла вона, похитавши головою й пригорнувшись до нього – гарячого та спітнілого, звабливим своїм жіночим тілом, відчувши з радістю, як він здригається.

      – Феодоню…

      Притулила білий пальчик до його вуст під темними вусами.

      – Я вам дещо завинила, пане сотнику.

      Темні очі вп’ялися в неї пристрасним поглядом.

      – Що?

      Феодося сяйнула щасливим посміхом.

      – Шлюбну ніч!

      Вони впали в ту густу траву, й поряд іржав чорний кінь… Обіймаючи широкі плечі чоловіка, Феодося покосувала вбік, мов притягнена невидимою силою, й здригнулася, побачивши обрис скелі… Страх на мить охопив усе її єство, але то тільки на мить… Ні, вона не дасть тій нещасній примарі викрасти у неї щастя. Й усе міцніше притискала до себе дуже тіло коханого чоловіка. Й сміх її щасливий, СКАЧАТЬ