Лоліта. Владимир Набоков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дрібного піску й дозволяла йому висипатися крізь пальці. Наші мізки були налаштовані на хвилю інтелігентних європейських підлітків того часу й середовища; сумніваюся, що в нашій зацікавленості множинними заселеними світами, тенісними змаганнями, безкінечністю, соліпсизмом і таким іншим можна було знайти якусь особисту обдарованість. Ніжність та вразливість молодих звірят відлунювали всередині нас однаковим гострим болем. Вона хотіла стати сестрою милосердя в якійсь голодній азійській країні, а я мріяв бути славетним шпигуном.

      Зненацька ми божевільно, незграбно, безсоромно, болісно закохалися одне в одного; я б додав, безнадійно, адже таку шалену взаємну пристрасть можна втамувати, лише по-справжньому поглинувши й засвоївши кожну частинку душі та плоті іншого; тимчасом ми навіть не могли знайти місцину, щоби злягтися, як це з легкістю вдається дітям нетрів. Після однієї невдалої спроби нічної зустрічі в неї в садку (про що я розповім пізніше) єдине усамітнення, яке нам дозволяли, – лежати на найзалюдненішій частині plage15, де нас, можливо, не чули, але точно бачили. Там, на м’якому пісочку за кілька кроків від дорослих, ми лежали цілий ранок у закам’янілому шалі жаги та чіплялися за кожну благословенну ваду в часопросторі, щоб скористатися нагодою й торкнутися одне одного: її рука повзла до мене, напівзаховавшись у піску, її тонкі засмаглі пальці, мов сновиди, щоразу наближалися до мене; потім її перламутрове коліно вирушало в довгу обачну подорож; подекуди випадковий вал, зведений молодшими дітьми, слугував нам достатнім прикриттям, аби поспіхом торкнутися солоними губами. Ці незавершені дотики доводили наші здорові й недосвідчені тіла до такого роз’ятрення, що навіть прохолодна блакить води, під якою ми продовжували чіплятись одне за одного, не дарувала полегшення.

      Серед скарбів, загублених мною за роки поневірянь у дорослому віці, була зроблена моєю тіткою світлина, на якій навколо столика вуличного кафе зібралися Аннабелла, її батьки та статечний підстаркуватий кульгавий джентльмен, котрий того літа упадав за тіткою Сибіллою. Аннабелла вийшла не надто гарно – камера упіймала її в ту мить, коли вона нахилилася до свого chocolat glace16; у сонячній плямі, що в неї переходила її загублена краса (наскільки я пригадую фото), дівчинку можна було впізнати лише завдяки голим плечикам та проділу у волоссі; а я, сидячи трохи далі від решти, вийшов із якоюсь драматичною чіткістю: похмурий густобровий профіль хлопчини в темній спортивній футболці та гарно скроєних білих шортах, що дивиться, схрестивши ноги, кудись убік. Цю світлину зробили в останній день того фатального літа, за кілька хвилин до нашої другої й останньої спроби ошукати долю. Вигадавши непереконливий привід (це був наш найостанніший шанс, тож ніщо не мало значення), ми втекли з кафе на пляж, знайшли усамітнений клаптик піску й там, у фіолетовому затінку якихось червонястих скель, що утворили щось на зразок печери, нашвидкуруч обмінялися короткими ласками, єдиними свідками яких були загублені кимось окуляри. Я вже стояв на колінах, наготувавшись СКАЧАТЬ