Clavus Domini. Сергій Батурин

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Група людей, що скупчилася довкола щуплявого священика-коена6 осторонь від входу в преторію, побачила тих двох, що вийшли, й принишкла.

      – Ви його хотіли, ось він,– сказав їм військовий. Ті німотно витріщалися на бороданя в куфії. Миршавий священик щось стиха їм промовив, і вони показово-радісно загомоніли, а дехто навіть заплескав у долоні.

      – Іди,– сказав латинянин юдею.– Тебе помилувано владою Риму на честь свята: за тебе просили оці юдеї й клопоталися поважні люди з вашого Храму.– Він повторив: – Іди!

      Той повернувся до вояка й уп’явся в нього довгим поглядом жовтих, наче рисячих, очей:

      – Куди? Я цих людей не знаю!

      – Та куди хочеш,– байдужо гмикнувши, знизав плечима гігант у військовому спорядженні. Потім відпустив плече звільненого, ще раз глянув на нього й раптом запитав:

      – Ми з тобою раніше не зустрічалися? Здається, я тебе десь бачив…

      Той цокнув язиком і похитав головою:

      – Навряд чи. Хоча, яка різниця? Бувай, вояче.

      Римлянин повернувся й зник у темниці, й рослий бородань залишився біля дверей один. Ті, що стояли біля входу, не кинулися до нього з обіймами та вітаннями. Навпаки – раптом як один розвернулися й, очолювані священиком, вирушили ліворуч, у бік Храму, наче їм жодного діла не було до того, за кого вони, за словами римського вояка, просили. Чоловік у сірому плащі провів їх поглядом, поправив куфію й почвалав геть якоюсь стомленою, майже старечою ходою. Такого з ним ніколи ще не траплялося: сили враз залишили його, давалися, мабуть, узнаки переживання останніх днів. Йому хотілося їсти, і він знав, де його нагодують.

      А з цим римським вояком вони дійсно зустрічалися. Щойно звільнений чоловік одразу впізнав його, лишень той зазирнув до камери. Але то було в минулому житті й наразі не мало жодного значення…

      2. ПРОХАННЯ АННИ

      Поки вірні чекають на прихід свого машиаха7, життя не зупиняється. Коли ще він прийде, та й чи вдасться його дочекатися хоча би внукам наших онуків, а людям уже сьогодні доконче треба їсти, пити, одружуватись, кохатися, народжувати дітей, лікувати хворих, ховати померлих, будувати житла, ростити врожай, займатися ремеслом, вирушати в поїздки, торгувати, воювати і, головне, просити Бога про допомогу в усіх цих справах.

      Може прийти сухе гаряче повітря з розпечених пісків Аравії та спричинити посуху, а з нею – несосвітенний підйом цін на зерно; можуть набігти східні дикуни з Парфії та вбити брата самого царя Ірода; або навіть з’являться із Заходу незліченні легіони латинських варварів у червоних плащах і галльських шоломах, із гострими мечами й разючими пілумами8, та змусять царя Юдеї коритися, догоджати їм й сплачувати данину; ніхто не завадить їм навіть змінити, як це зробив колись ненависний римський прокуратор Валерій Грат, самого ха-коена9, наплювавши на освячений сторіччями звичай СКАЧАТЬ