Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ причепурилося від сходу до заходу й від півночі до півдня. Вибоїни на дорогах, що, як клялися деякі мешканці, не латалися десятиліття чи й довше, було засипано гарячим асфальтом і гладенько закатано. Міські будівлі було підремонтовано всередині та свіжо пофарбовано знадвору. Найгірші графіті у Бессі-парку – більшість із них круто логічні заяви типу «ВБИТИ ВСІХ ПІДАРІВ» та «СНІД НА ВАС, ВІД БОГА ПРИРЕЧЕНІ НА ПЕКЛО ГОМОСЕКИ!!» – було наждачкою зчищено з лав і дерев’яних стін маленького критого віадука над Каналом, відомого як Міст Поцілунків.

      У трьох порожніх магазинних вітринах середмістя було влаштовано «Музей Днів Каналу», який наповнив експонатами місцевий бібліотекар та історик-аматор Майкл Хенлон. Найдавніші родини міста безоплатно поділилися на цей час своїми майже безцінними скарбами, і впродовж фестивального тижня близько сорока тисяч відвідувачів заплатили по чверть долара кожний, щоб подивитися на меню харчевень 1890-х; на лісорубські сокири, клини та багри 1880-х; на дитячі іграшки 1920-х та понад дві тисячі фотографій і дев’ять бобін кінострічок з життя, яким воно було в Деррі впродовж останньої сотні років.

      Спонсорами цього музею були пані зі спільноти «Деррійські леді», котрі забалотували деякі із запропонованих Хенлоном експонатів (як-от сумнозвісне бродяжницьке крісло 1930-х26) і фотографій (як-от знімки банди Бредлі після знаменитої перестрілки). Але всі погоджувалися, що успіх був величезний, та й все одно нікому насправді не хотілося бачити ті старі, жорстокі речі. Набагато краще акцентувати на позитиві, прибираючи негатив, як співається у тій старій пісні27.

      У Деррі-парку під величезним смугастим тентом подавали напої і закуски, там же кожного вечора відбувалися оркестрові концерти. У Бессі-парку буяли ярмаркові розваги з атракціонами від фірми «Величні шоу Смокі» та іграми, що їх проводили місцеві мешканці. По історичних місцинах міста з годинним інтервалом курсував спеціальний трамвайний вагон, закінчуючи свій маршрут біля цієї карнавальної машини з видобутку грошей.

      Саме тут Ейдріан Меллон і виграв той свій капелюх, що потім призвів до його вбивства, – паперовий циліндр із квіткою і стрічкою, на якій красувався напис: «Я ♥ Деррі!»

      4

      – Я втомився, – сказав Джон Рукатий Ґартон. Як і двоє його друзів, одягом він несвідомо імітував Брюса Спрінгстіна, хоча, якби його про це запитати, він, певне, обізвав би Спрінгстіна слимаком або гомосеком, висловивши натомість своє захоплення такими «курва, крутими» метал-гуртами, як «Деф Леппард», «Твістед Сістер» чи «Джудас Пріст»28. Рукава простої синьої майки на ньому було відірвано, таким чином він демонстрував свої важкі, м’язисті плечі. Густе каштанове волосся спадало йому на одне око – ця деталь більше нагадувала Джона Кугуара Мелленкемпа29, аніж Спрінгстіна. На руках у нього були й сині татуювання – потаємні символи, які скидались на щось нарисоване малою дитиною. – Не хочу я більше балакати.

      – Просто розкажи нам, як було того дня СКАЧАТЬ