Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      – Але голова в нього не заїкувата – тямиш, що я кажу?

      – Йо.

      – Взагалі, я тобі оце розповів, тому що, якщо ти хочеш, аби Білл був тобі другом, краще з ним не балакати про його меншого брата. Не питайся в нього ні про що таке в усякому разі. Він досі весь роздрочений щодо того.

      – Чуваче, я би теж був, – промовив Бен. Тепер йому вже нечітко пригадувалося щось про того малюка, убитого минулої осені. Він загадався, чи його мати думала про Джорджа Денбро, коли подарувала йому годинника, якого він зараз носить, чи про більш недавні вбивства, – це ж трапилося відразу після того великого потопу?

      – Йо!

      Вони вже прийшли до рогу Канзас- і Джексон-стрит, де мусили розійтися. Тут і там бігали діти, грали в ловитки, перекидали бейсбольні м’ячі. Повз Бена з Едді продефілював якийсь малий придурок у великих синіх шортах і єнотовій шапці, як у Дейві Крокетта, одягненій задом наперед так, що її хвіст висів йому між очима290. Він котив хула-хуп і кричав: «Ловлю хупом, егей, хлопці! Довлю хупом, хочете?»

      Ці двійко більших хлопців задивилися на нього, та потім Едді мовив:

      – Ну, мені треба вже йти.

      – Зачекай секундочку, – сказав Бен. – Якщо тобі справді не хочеться йти до трамвпункту, в мене є ідея.

      – О, невже? – подивився Едді на Бена, з сумнівом, але охоче сподіваючись.

      – Маєш нікеля?

      – У мене є дайм. То що?

      Бен оцінив на око підсохлі бордові плями на сорочці Едді.

      – Зайди до крамниці й купи шоколадного молока. Вилий половину собі на сорочку. А потім, коли прийдеш додому, скажи своїй мамі, що розлив усе.

      В Едді загорілися очі. За чотири роки відтоді, як помер його батько, зір у матері значно погіршився. З марнославних міркувань (а ще тому, що вона не водила машини) вона відмовлялася відвідати окуліста й придбати окуляри. Висохлі плями крові й шоколадного молока на вигляд майже однакові. Можливо…

      – Це може виручити, – сказав він.

      – Тільки не кажи їй, що це моя ідея, якщо вона здогадається.

      – Не скажу, – кивнув Едді, – Прощавай-будь, алігаторе.

      – Окей.

      – Ні, – заперечив терпляче Едді. – Коли я так кажу, ти мусиш відповісти: «До спіткання, крокодиле».

      – О. До спіткання, крокодиле291.

      – Второпав, – посміхнувся Едді.

      – А знаєш що? – сказав Бен. – Ви, хлопці, справді класні.

      Едді більш ніж зніяковів; він майже рознервувався.

      – Білл такий, – сказав він і вирушив геть.

      Бен провів його поглядом, як він йде по Джексон-стрит, а потім повернув у бік свого дому. За три квартали вулицею він побачив три аж надто знайомі постаті, вони стояли на автобусній зупинці на розі Джексон-стрит та Головної вулиці. Стояли, майже зовсім відвернувшись в інший від Бена бік, з чим йому достобіса пощастило. Він пірнув за чи� СКАЧАТЬ