Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це хтось там балакає, там, позаду? – промовила тоді місіс Даглас, і то дуже чітко. – Якщо так, прошу припинити це негайно.

      Наступні десять хвилин панувала тиша; юні голови залишалися старанно нахиленими над своїми екзаменаційними аркушами, що приємно пахли фіолетовим чорнилом мімеографа, а тоді знов через прохід доплив шепіт Генрі, тихесенький, ледь-ледь чутний, крижаний у спокійній впевненості своєї обіцянки:

      – Ти мертвий, жирний.

      3

      Бен узяв свій річний табель і вшився, вдячний якимсь тим богам, котрі, либонь, опікуються одинадцятирічними товстунами, за те, що диктат абеткового порядку не дозволив Генрі Баверзу вшитися з класної кімнати раніше і влаштувати десь надворі на Бена засідку.

      Він не побіг коридором, як інші діти. Він умів бігати, і то доволі швидко як для дитини його ваги, але цілком тверезо усвідомлював, який кумедний у таких випадках має вигляд. Натомість він швидко пішов і вирвався з прохолодного, пропахлого книжками вестибюля в яскраве світло червневого сонця. На якусь мить він застиг там, підставивши лице сонцю, вдячний йому за тепло і собі за звільнення. Вересень лежав від сьогодні за мільйон років. Календар міг стверджувати дещо інше, але календар брехав. Літо мусить бути набагато довшим за суму його днів, і воно належало йому. Він почувався високим, як Деррійська Вежа, й широким, як усе це місто.

      Його хтось штовхнув – жорстко штовхнув. Приємні думки про літо, що пролягає перед ним, зразу ж спурхнули з голови Бена, щойно він дико затанцював на краєчку ґанку, намагаючись утримати рівновагу. Залізні перила потрапили йому під руку якраз вчасно, щоб не дати огидного сторчака.

      – Геть з мого шляху, ти, барило тельбухів.

      Це був Віктор Кріс, з волоссям, зачесаним назад, на кшталт Елвісівського попмпадура, і блискучим від «Брілкріму»222. Він зійшов сходами і вирушив хідником до воріт, руки в кишенях джинсів, комір сорочки високо піднято, підківки його мотоциклетних чобіт скрегочуть і дзвякають.

      Бен, серце йому все ще швидко стукотіло з переляку, побачив, що на протилежному боці вулиці стоїть Ригайло Хаґґінс, з чинариком. Вітаючи Віктора, він підняв руку і, коли той приєднався до нього, передав йому сигарету. Віктор затягнувся, віддав чинарик назад Ригайлові, а потім показав туди, де стояв Бен – тепер уже на половині сходів. Щось проказав, і обидва вони зареготали. У Бена густо спалахнуло обличчя. Завжди вони його чіпляють. Це вже така його доля чи щось таке.

      – Тобі так сильно подобається це місце, що ти збираєшся стояти тут цілий день? – пролунав чийсь голос обіч нього.

      Бен повернувся, і лице в нього загорілось ще дужче. Там стояла Беверлі Марш, те її золотаво-руде волосся сліпучою хмарою довкола голови і по плечах, ті її прекрасні сіро-зелені очі. Засуканий до ліктів, з витертою горловиною светр на ній був майже так само мішкуватим, як Бенів светр. Явно занадто мішкуватим, щоб визначити, чи почали СКАЧАТЬ