Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ поки що на залізницю збігаєш, дядька Данила попросиш, нехай хоч на місяць-другий біля себе пристроїть, а там і весна прийде.

      Сама заходилася воду гріти, аби помити своє замурзане дитя, а вже коли поклала його спати, довго сиділа поряд. Від того, що він удома, так було добре на душі, так спокійно, що й не передати. Уже й дорослим його бачила, та чомусь все у військовій формі. «То невже воювати йому доведеться? – аж не повірила, адже навколо все спокійно. – Дурниці, тут хоча б ще трохи підріс та на кравця вивчився. Тоді якось проживе».

      Тепер, пригадавши той час, лише зітхнула, бо вже дорослий її Гриць. Хоч і малий та непоказний, зате скрізь перший. І під катком для розкрою тканин з Андрієм спав, і по господарству в того майстра вправлявся, і стусанів отримував, та все-таки непогано шити навчився. Але й те було йому не до душі. Змінився тільки тоді, коли в залізничних майстернях працювати став. Ще б пак – навколо самі дорослі чоловіки. Але й він не з слабких виявився – дивував усіх своєю силою, навіть гадали: звідки вона у нього береться? Не знала вона, радіти з того чи ні, бо тільки не по його – так і поб’є когось зі старших. І що йому не казала, верховодити він так і не перестав. Тепер надіялась, що на війні розуму набереться. «Храни, Господи, мого розбишаку, мого воїна, мого любого синочка! Бережи й ти, Матінко Божа, мого героя!» – мало не щодня турбувала всіх святих, аби хоч хтось її почув.

      Ще одного за своїм вікном побачила. Хто ж такий? Придивляється й до того малого. А він, заглядаючи, усе слину ковтає – голодний. «Та це ж дружок Яків, – нарешті впізнала. – І як не ковтати, коли в цього бідного дитяти завжди очі голодні. Тільки зайде, було, до хати, одразу шукаю йому хоч сухаря, який він може й не жувавши проковтнути, а миску супу чи синьої затірки, то й ще швидше, – пригадувала Грицевого товариша. – Багато таких бідняків, а йому взагалі за двох дісталося – батько помер, а мати наймичка, та ще й вродлива. Ото вже зазнала наруги! – Настя важко зітхала. – І чому в світі така несправедливість? Одні не знають, що їм з’їсти, так усе набридло, а другі голодні. В одних від одежі скрині тріщать, а в других – одні чоботи на всіх дітей. І коли воно краще житиметься?» – навіть перехрестилася, бо в святій книзі написано: треба все знести, а вона й зараз із тим незгодна.

      – Мамо, – зайшовши до хати, озвався її Тимофій. – А можна сьогодні з вами про своє поговорити? – видно, не вперше питається.

      – То ти про військкомат чи про одруження? – повернула до нього свою голову. – Якщо про військкомат, то сиди вдома. Хто ж мені допомагатиме, коли й ти з дому підеш? Сказали тобі, що з одним оком не беруть, то й заспокойся, – пригадала, як і над цим дитям плакала, бо мало не померло. І де та хвороба взялася? Усі перехворіли – і нічого, а ця дитина осліпла на одне око.

      – Нічого, я вже звик, приноровився, – пробасив зовсім дорослий Тимофій.

      – На Гриця не треба рівнятися, – продовжувала далі. – У нього своя дорога, – вона й так бачила, що у них різна вдача. – А якщо ти знову про одруження, то погуляй трохи. Нікуди твоя Меланя не дінеться, СКАЧАТЬ