Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ й досі переказувати бояться. До того ж, здавалося, усе й без них зробиться. Коли з іншого боку на все це погляне, ще й добре поскубе свого оселедця, дійде зовсім іншого висновку: хтось довго думав і вигадав забрати в поміщиків землю, а в капіталістів фабрики й заводи саме таким способом, видавши це за бажання людей. Вони, звісно, не проти, але хто ж їм віддасть свою власність? За декілька днів він знову не вірить, що все це серйозно. Хоча чує, що новина про падіння царату вже добралася і до Харкова, і до Ізюма. Події стукають у двері, а де-не-де вже ломляться у кожну хату.

      – Насте, а Мусій усе ще лежить? – спитав одного ранку, прочинивши двері.

      – Так, діду, два тижні. Лікар нас не забуває, але допомоги ніякої. І що думати! Невже помре? – у її запалих очах був лише смуток. – То заходьте, трохи посидите, щось розкажете, гляди, і мені веселіше стане. А може, Мусій ваш голос почує та… – вона ще мала якусь надію. – Що в центрі відбувається? – у неї й гадки не було, що дід чогось не знає. – Чи не стихли ще розмови про землю? – хоча й боялася почути щось невтішне, усе ж питала. – А якщо й так, то чи дістанеться вона простим людям?

      – Не думаю.

      – Тоді навіщо затівають?

      – Про це згодом дізнаємося. Зараз якби гірше не стало, – у нього було погане передчуття, але він не став про те говорити.

      – Кажуть, ви на демонстрації в Ізюмі були, – зараз усі переказували почуте, тож дійшло і до неї.

      – Гм… – він усміхнувся у вуса. – Правду кажуть. Випадково потрапив.

      Почав виправдовуватися, ніби негоже старим людям по демонстраціях тинятися. Їхнє діло – цвинтар, обирай собі місце та готуй душу до зустрічі з Богом. А демонстрації залиш молодим, їм жити, їм і майбутнє обирати.

      – Сусід на ярмарок їхав, а мені треба було дратву купити, – цього він не вигадав, так і було. – Люди просять чоботи полагодити, а в мене нема чим. Уже й бачу погано, але зранку та на сонці ще можу щось зробити. Та і як ти не будеш трудитися, коли без копійки завжди погано, а зараз тим паче, – ще ніхто ніколи не чув, щоб він скаржився на бідність. – Тож тільки-но приїхали, – продовжував, – коли до центру демонстрація суне, та така велика, якої тут ще й не було. Зі стихійного мітингу робітників залізничних майстерень, кажуть, розпочалася. Отож, поки мітингували, до них із навколишніх сіл люди позбігалися, тоді й вирішили рушати до влади. А коли дорогою ще й місцеві приєдналися, на майдані всім і місця не вистачило, уздовж вулиць стояли один біля одного скільки око бачить. І знову біля реального училища та міської думи розпочався мітинг, кінця якого ми так і не дочекалися, а кажуть, що аж до ночі там кричали.

      – Що ж дума? – хотілося Насті про все дізнатися.

      – Розбіглася з переляку. Так поспішали, що навіть одного чиновника в кабінеті замкнули. Бідолаха, мабуть, цілу ніч так тремтів – ось-ось громитимуть і його уб’ють, – що до ранку навіть посивів. А мітингувальники кинулися звільняти політичних в’язнів із в’язниці. СКАЧАТЬ