Справжнє життя Себастьяна Найта. Владимир Набоков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що все гарчав, хоробра кароока дівчина й спокійний богатир[13], у якого біліли щиколотки, коли хтось йому справді допік. Я б тепер утримався від згадки про це моторошнувате діло, якби не те, що воно показує, яким непідготовленим я був до такого завдання й до яких безглуздих крайнощів довела мене невпевненість у своїй силі. Нарешті взявшись за перо, я налаштувався стати віч-на-віч із неминучістю. Інакше кажучи, був готовий зробити все можливе.

      У цій справі є ще одна невеличка прихована мораль. Якби Себастьян записався на такі заочні курси – просто для забави, аби подивитися, що з того буде (він любив такі забави), то виявився б незмірно гіршим учнем, ніж я. Діставши вказівку написати так, як пан Пересічний, він написав би так, як пан Ніхто. Я не зміг би навіть імітувати стиль його прози, бо це водночас і стиль мислення, а воно було низкою осяйних прогалин. Прогалину неможливо зімітувати, її неминуче доведеться чимсь та й заповнити, а тим самим і знищити. Та коли в Себастьянових книжках трапляється якийсь відтінок настрою чи враження, що зразу ж нагадує мені, скажімо, певну гру світла в певному місці, яку ми удвох спостерегли й не поділилися спостереженнями, то я відчуваю: хоч у мене немає й крихти братового таланту, зате між нами є якась психологічна спорідненість, яка мені зарадить.

      Знаряддя вже є, тепер треба ним скористатися. Перший мій обов’язок після смерті Себастьяна полягав у тому, щоб переглянути його особисті речі. Він залишив мені все, мав я й листа від нього з розпорядженням спалити деякі папери, викладеним так туманно, що спершу здалося, ніби йдеться про чернетки або забраковані рукописи. Та ні, невдовзі виявилося, що, крім кількох розрізнених аркушів, розкиданих серед інших паперів, він сам давно їх знищив, бо ж належав до того рідкісного типу письменників, які знають, що по собі можна залишити тільки досконале досягнення – надруковану книжку. Знають, що існування книжки і її фантома – несумісні речі; що нехлюйний рукопис виставляє напоказ її вади, неначе мстивий привид, який несе під пахвою свою голову; що з цієї причини не мають права на життя робочі відходи, хай там яка їх емоційна чи комерційна цінність.

      Уперше в житті зайшовши до невеличкої Себастьянової квартири в Лондоні, що в будинку № 36 на Оук-Парк-Ґарденз, я пройнявся відчуттям порожнечі, яке буває, коли довго відкладаєш зустріч і приходиш, коли вона вже неможлива. Три кімнати, холодний камін, тиша. За останні роки він не часто тут зупинявся, та й помер деінде. У шафі висіло п’ять-шість костюмів, переважно старих, і на якусь мить у мене постало дивне враження, ніби Себастьянове тіло розмножилося низкою заціпенілих постатей із вугластими плечима. Колись я побачив його ось у цьому брунатному піджаку, а тепер доторкнувся млявого рукава, але той не відгукнувся на тихий заклик пам’яті. Були тут і черевики, які пройшли багато миль і нарешті досягли кінця подорожі. Навзнак лежали складені сорочки. Що могли розповісти мені про Себастьяна всі ці мовчазні СКАЧАТЬ