Сицилієць. Маріо П’юзо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ разом із житлом. Кілька століть тому нормани фарбували будинки в білий колір, греки завжди брали блакитну фарбу, араби – різні відтінки рожевого й червоного. А євреї використовували жовту. Тепер усі вони вважали себе італійцями, сицилійцями. Кров за тисячу років так змішалася, що визначити, ким був домовласник, не вдавалося навіть за рисами його обличчя, і коли сказати тому, хто жив у жовтому будинку, що він має предків-євреїв, то можна було дістати ножа в живіт.

      Аспану Пішотта жив у білому будинку, хоча більше скидався на араба. У домі Ґільяно переважав грецький блакитний колір, та й обличчя Турі теж було істинно грецьке, хоча тіло він успадкував швидше у квітучих ширококістних норманів. Однак уся ця кров стопилася в дещо дивне й небезпечне, утворивши справжнього сицилійця, і саме це сьогодні привело Адоніса до Монтелепре.

      На кожному розі Віа Белла стояла пара карабінерів: суворі обличчя, гвинтівки й автоматичні пістолети готові до бою. Починався другий день Фести, але ця частина міста була безлюдна, на вулицях не було навіть дітей. Гектор Адоніс поставив автомобіля перед домом Ґільяно, на тротуарі. Патрульні з підозрою спостерігали за ним, аж поки він не вийшов з авто: тоді коротка фігура професора викликала на їхніх обличчях посмішки.

      Двері йому відчинив Пішотта, він і провів усередину. Батьки Ґільяно чекали на кухні, на столі стояв сніданок із холодної ковбаси, хліба й кави. Марія Ломбардо була спокійна, адже її любий Аспану запевнив: син одужає. Злості в жінці було більше, ніж страху. Батько Ґільяно виглядав швидше гордим, аніж сумним: його син довів, що він чоловік, він вижив, тоді як його ворог помер.

      Пішотта знову розповів усе, цього разу – з доброзичливим гумором. Про рану Ґільяно говорив як про дрібницю, зовсім побіжно згадав про те, як героїчно ніс Турі вниз до монастиря. Але Гектор Адоніс розумів, що худорлявому Пішотті мало бути дуже важко подолати три милі складного маршруту з пораненим. Ще йому спало на думку, що він надто швидко зіскочив з описання рани. Тепер Адоніс боявся найгіршого.

      – Як карабінери дізналися, що йти треба сюди? – запитав він. Пішотта розповів про те, як Ґільяно віддав свої документи.

      Мати Турі заголосила:

      – Чому він не віддав їм сир? Чому поліз у бійку?

      Батько різко перервав дружину:

      – А що він мав робити? Донести на того бідолашного фермера? Так він назавжди зганьбив би своє прізвище.

      Гектора Адоніса вразила суперечність цих зауваг. Він знав, що мати Ґільяно значно сильніша й пристрасніша за батька. І все одно в її словах було смирення, а от у словах її чоловіка – виклик. А Пішотта, цей хлопець, Аспану – хто міг би подумати, що він буде такий відважний, урятує товариша, доправить його до безпечного місця? А тепер так холоднокровно брехатиме батькам про рану, якої зазнав їхній син.

      – Якби ж він не віддав своїх документів, – сказав батько Ґільяно. – Наші друзі присягнулися б, що він був тут, на вулицях.

      – Його все одно заарештували б, – відповіла мати й заридала. – А тепер йому доведеться СКАЧАТЬ