Сицилієць. Маріо П’юзо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ родини – так думав Турі Ґільяно. Він важко працюватиме, вчитиметься й стане такою ж великою людиною, як його хрещений батько.

      Раптом молоді люди опинилися біля невеликого ліска, одного з небагатьох, що лишилися в цій частині Сицилії, де нині, здавалося, росли лише великі білі брили й кар’єри мармуру. З другого боку гори вони мали спуститись у Монтелепре, остерігаючись патрулів Національної поліції, карабінерів, але зараз саме підходили до місцини Кватро Моліне, – «Чотирьох перехресть», – і тут обачність теж не завадила б. Ґільяно потягнув віслюка за повід і дав Аспану знак спинитися. Друзі стояли мовчки. Не було чутно нічого дивного, лише рівне дзижчання величезної кількості комах, що кишіли над землею: їхні крильця та лапки гуділи, наче пилка десь вдалині. Хлопці перетнули перехрестя й безпечно зникли з очей у ще одному ліску. Турі Ґільяно знову заглибився у свої мрії.

      Дерева раптом розійшлися, наче хтось відштовхнув їх, і йти доводилося вже по просіці, укритій камінцями, бамбуковими стеблами й лисуватою, негустою травою. Світло під кінець дня падало далеко від них, понад гранітними горами, і здавалося блідим і холодним. За просікою стежка мала спускатися довгою звивистою спіраллю до Монтелепре. Ґільяно отямився від мрій: його ліве око різанув спалах світла, наче хтось перед ним підпалив сірника. Він смикнув віслюка, зупиняючи його, підняв руку, попереджаючи Аспану.

      З-за хащів за тридцять ярдів від них вийшли незнайомці. Їх було троє: Турі Ґільяно бачив жорсткі військові кептарі, чорний однострій із білим кантом. Його охопило дурне й болюче відчуття відчаю й сорому через те, що його схопили. Наступаючи, трійця розійшлася, тримаючи зброю напоготові. Двоє були доволі молоді, з блискучими рум’яними щоками, їхні кептарі доволі кумедно збилися кудись до потилиць. Свої автоматичні пістолети вони наставляли на хлопців із серйозним, але радісним виглядом.

      Карабінер у центрі був старший і тримав гвинтівку. Обличчя було вкрите слідами від віспин і шрамами, кептар тісно натягнутий на самі очі. На рукаві виднілися нашивки сержанта. Той спалах світла, який помітив Ґільяно, був сонячним зайчиком, відбитим від сталевого дула гвинтівки. Чоловік похмуро посміхався, зброя незворушно націлена в груди Ґільяно. Від цієї посмішки відчай Турі перетворився на гнів.

      Сержант із гвинтівкою підійшов ближче, з обох боків прикритий товаришами. Тепер Турі Ґільяно пильнував. Двох молодих карабінерів із пістолетами можна було не боятися: вони легковажно рушили до віслюка, несерйозно ставлячись до полонених. Махнули Ґільяно та Пішотті, щоб ті відійшли від тварини, тоді один поліцай, закинувши пістолета за спину, зняв бамбуковий камуфляж з її спини. Побачивши продукти, він присвиснув із жадібним захватом, не помітивши, що Аспану бокує до нього. Але це помітив сержант із гвинтівкою й гукнув:

      – Ти, вусатий, відійди!

      Аспану повернувся на крок назад, до Турі.

      Сержант підійшов іще ближче. Укрите СКАЧАТЬ